купити собі якусь дуже тонку одіж! У своєму віці вона рідко зігрівалася по-справжньому навіть у найжаркішу погоду, а температуру, яка тоді стояла на Сент-Оноре, аж ніяк не можна було назвати «тропічною спекою». Того вечора вона була вдягнена в найліпших традиціях провінційної англійської леді – у сіру сукню з мереживами.
Не те, щоб вона була в тій залі єдиною старою жінкою. Там були представники різного віку. Старі фінансові магнати зі своїми молодими третіми або четвертими дружинами. Були подружжя середнього віку з Північної Англії. Весела родина з Каракаса з прийомними дітьми. Узагалі, країни з Південної Америки були тут представлені найбільше, повсюди чулися іспанська та португальська мови. На задньому плані трималися солідні англійські джентльмени – два пастори, лікар і суддя на пенсії. Тут була навіть одна китайська родина. Обслуговування в їдальні здійснювали переважно жінки, високі й стрункі чорношкірі дівчата з гордою поставою, одягнені в біле. Обов’язки метрдотеля виконував досвідчений офіціант-італієць, вино подавав француз, а Тім Кендел тримав усе під своїм пильним наглядом, зупиняючись то там, то там, щоб погомоніти з людьми, які сиділи за столами. Дружина, вельми приваблива молода жінка, вправно допомагала йому. Волосся в неї було природного золотавого кольору, а рот майже завжди розтягнений у широкій усмішці. Настрій у Молі Кендел псувався рідко. Підлеглі з ентузіазмом виконували її розпорядження, і вона вміла знаходити підхід до дуже різних гостей. З літніми чоловіками вона сміялася й фліртувала. Щодо жінок молодшого віку, то вона захоплювалася їхніми вбраннями.
– О, у якій фантастичній сукні ви прийшли на сьогоднішній вечір, місіс Дайсон. Я вам так заздрю, що готова зірвати її з ваших плечей.
Але вона була дуже гарна й у своєму вбранні чи принаймні так здавалося міс Марпл: білій сукні, яка туго облягала тіло, з накинутою на плечі гаптованою шовком світло-зеленою шаллю. Лакі не витримала, щоб не помацати ту шаль пальцями.
– Чудовий колір! Мені теж хотілося б мати таку.
– Ви можете купити її в місцевій крамниці, – сказала їй Молі і пройшла далі.
Вона не стала зупинятися біля столу, за яким сиділа міс Марпл. Літніх дам зазвичай залишала чоловікові.
– Старенькі набагато більше люблять чоловіків, – казала вона.
Тім Кендел підійшов і нахилився до міс Марпл.
– Може, ви хотіли б чогось спеціального? – запитав він. – Ви тільки мені скажіть, і ми приготуємо для вас усе, що ви замовите. Готельна їжа, та ще й приготована в субтропіках, – це не те, що ви звикли споживати вдома, еге ж?
Міс Марпл посміхнулася й сказала, що це одна з причин, чому іноді буває так приємно поїхати за кордон.
– Тоді все окей. Але якби вам чогось захотілося…
– Чого, наприклад?
– Ну, знаєте… – Тім Кендел на мить завагався. – Бутербродного пудингу? – нарешті наважився припустити він.
Міс Марпл усміхнулася й відповіла, що чудово обійдеться без бутербродного пудингу протягом певного часу.
