обросла. Гляньте на мене, чи такий я вдався, щоб за добро невдякою платив?
– Дай Боже, – промовив Дон Кіхот. – Та скоро побачимо, як владу дістанеш, бо той острів уже мені перед очима мріє.
Сеє сказавши, попрохав у бакалавра, що коли він піїта, то хай учинить йому ласку і напише для нього вірші на розлуку з сеньйорою Дульсінеєю Тобоською, та ще й акростихом, щоб, читаючи згори вниз перші літери кожного рядка, вийшло ймення Дульсінея із Тобоса. Бакалавр одказав, що хоть він і не належить до знаменитих поетів (бо таких на всю Гишпанію ледве знайдеться три з половиною), проте неодмінно скомпонує такий стихотвір, дарма що то не легка річ, бо в тому йменні сімнадцять літер: як писати кастильськими катренами,[24] чотири строфи по чотири рядки, то одна літера зайва, як узяти п’ятирядкову строфу, одинарну чи подвійну, тобто редондилью чи десиму,[25] то трьох літер не вистачить, та він уже постарається скостити десь одну літеру і вбгає те ймення в чотири катрени.
– Се треба зробити за всяку ціну, – сказав Дон Кіхот, – бо як ім’я не буде вказане ясно і явно, то ніяка жінка не повірить, що вірш і справді їй присвячено.
Отак вони й домовились, а виїзд призначили за тиждень. Дон Кіхот узяв з бакалавра слово, що не зрадить тієї таємниці нікому, особливо парохові та майстрові Ніколасу, не кажучи вже про небогу та ключницю, бо вони могли б стати на перешкоді тому спасенному і шляхетному замірові. Карраско пообіцяв і попросив на прощання в Дон Кіхота, аби він при нагоді подавав йому про себе вістки чи вже там добрі, чи лихі. На тому вони й розстались, а Санчо теж пішов рихтувати, що треба, в дорогу.
Розділ V
Про дотепну й розумну розмову, що точилась поміж Санчом Пансою та жінкою його Терезою,[26] а також про інші події, гідні доброї згадки
Дійшовши до п’ятого розділу сієї історії, перекладчик заявляє, що сей розділ здається йому підробленим, бо в ньому Санчо висловлюється таким штилем, якого навряд чи можна було сподіватись од його куцого розуму, і говорить такі субтельні речі, які йому, певне, і вві сні не снились; проте не хотів він нічого того проминути, щоб не схибити проти своєї повинності, і пише далі в такий спосіб.
Радий та веселий прийшов Санчо додому, а жінка ті його веселощі на мушкетний стріл уже завважила та й питає:
– Що там сталося, любий мій Санчо, що ти такий раденький ідеш та веселенький?
– Щоб була на те Божа воля, дружино моя, – одвітує Санчо, – радніший я таким веселим не бути, як оце здаюся.
– Щось я тебе не розберу, мужу мій, – сказала Тереза. – Проти чого се ти кажеш, що радніший, якби на те Божа воля була, таким веселим не бути? Хоть я, може, й дурна, та хто ж тому буває радий, що йому радості нема?
– То слухай же сюди, Терезо, – сказав Санчо, – я веселий, бо знов стаю на службу до пана Дон Кіхота, що втретє надумав їхати пригод шукать; отож і я з ним їду, бо нужда мені припала, та й надія,
Кастильські катрени формуються з двох полустроф з чотирьох чи п’яти восьмискладових рядків.
Санчова жінка має ім’я Хуана-Тереза.
