особа найбільш зацікавлена в його звільненні. Досі цей пан ніколи не намагався зв’язатися із Флойдом після того, як того витурили з Вашинґтона.
Потім йому стало цікаво: про що вони говоритимуть? Цікавість змінилася на впертий намір ніяк не допомагати кривдникам, потім йому стало соромно за свою дитячу помсту й, зрештою, Флойда накрила хвиля захвату: Віктор Міллісон міг телефонувати йому лише з однієї причини.
Найбільш нейтральним тоном, на який він був тільки здатен, Флойд відповів:
– Не можу жалітися, Вікторе. У чому річ?
– Це секретна лінія? Зв’язок захищено від прослуховування?
– Ні, дякувати Богу, я такого більше не потребую.
– Ну, добре, я скажу це й так. Ти пригадуєш останній проект, яким керував?
– Як же забути, особливо якщо Комітет з астронавтики викликав мене, щоб дістати більше подробиць, лише тиждень тому.
– Звісно, звісно. Я почитав би твій рапорт, якби мав вільну хвилину. Але я настільки заклопотаний, що навіть до цього руки не дійшли.
– Сподіваюсь, усе за графіком.
– Так, на жаль. І ми нічого не можемо вдіяти, щоб прискорити процес. Навіть за умови найбільш посиленої роботи, ми зможемо виграти лише кілька тижнів. І це означає, що ми запізнимося.
– Щось я не розумію, – Флойд удав із себе святу простоту, – хоча, безперечно, нам ні до чого гаяти час, але ж тут немає якихось крайніх термінів.
– Тепер є навіть аж два.
– Це мене так дивує…
Навіть якщо Віктор і помітив якусь іронію у голосі Флойда, він її злегковажив.
– Так, тепер є два крайні терміни. Один залежить від людського чинника, а другий – ні. Виявилося, що ми не єдині, хто бажає повернутися на арену подій, та й навряд чи ми зможемо стати першими. Наші давні конкуренти випереджають нас майже на рік.
– Погано.
– Та це не найгірше. Навіть якби не було тих клятих перегонів, ми однаково запізнилися б. Коли ми прибудемо, там уже нічого не залишиться.
– Не сміши мене. Якби Конгрес скасував закон усесвітнього тяжіння, навіть я про це почув би.
– Я серйозно. Ситуація нестабільна. Зараз я не можу вдаватися в подробиці. Ти вільний решту вечора?
– Так, – відповів Флойд, із задоволенням усвідомлюючи, що у Вашинґтоні зараз далеко за північ.
– Добре. Протягом години тобі передадуть пакет. Передзвони мені, щойно ознайомишся з його вмістом.
– Чи не буде тоді надто пізно?
– Може, й буде. Проте ми вже змарнували стільки часу, що я не хочу гаяти більше жодної секунди.
Міллсон дотримав слова. Точно за годину полковник військово-повітряних сил, не більше й не менше, доставив грубий пакет. Доки Флойд читав зміст конверта, посланець розпочав ввічливу розмову з Керолайн.
– Боюся, мені доведеться забрати його, коли ви закінчите, –
