Чандра запалив свої ядучі сигари, імпортовані з Мадраса;[6] паління було міцною і, вірте чи ні, єдиною його шкідливою звичкою. Консоль ніколи не вимикалася, доктор Чандра перевірив, чи немає на дисплеї важливих повідомлень і, не знайшовши таких, промовив у мікрофон.
– Доброго ранку, Селе. Тож у тебе немає для мене нічого нового?
– Ні, докторе Чандро. У вас є щось для мене?
Цей голос міг належати будь-якій індійській дівчині, що здобувала освіту і в США, і у власній країні. Спершу Сел не мала акценту, але з роками вона перейняла багато інтонацій Чандри.
Науковець набрав на клавіатурі код і перейшов у розділ пам’яті Сел із найвищим рівнем безпеки. Ніхто не знав, що він говорить із комп’ютером цієї моделі так, як ніколи не зміг би говорити з людською істотою. Для нього не мало значення, що Сел насправді не розуміла частину того, що він казав, її відповіді були настільки переконливі, що навіть сам її творець часом впадав в оману. Як він того й бажав: це таємне спілкування із комп’ютером допомагало йому відновити психологічну рівновагу – можливо, навіть повертало до «нормальності».
– Сел, ти часто казала мені, що ми не можемо розв’язати проблему аномальної поведінки Еала, не маючи більше інформації. Проте як нам одержати необхідну інформацію?
– Це ж зрозуміло. Хтось має повернутися на «Діскавері».
– Точно. Зараз, здається, це може статися швидше, ніж ми очікували.
– Рада це чути.
– Я знав, що ти зрадієш – відповів Чандра, і він справді вірив у це. Він повністю розірвав зв’язки з усе рідшими лавами філософів, які твердили, немов комп’ютери не можуть відчувати емоції, а лише імітують їх.
(«Якщо ви зможете довести мені, що ви не вдаєте своє занудство, – зневажливо відповів він одному з таких критиків, – я навіть сприйму вашу теорію серйозно». Після цього його опонент перейшов на переконливішу імітацію гніву).
– Зараз я хочу дослідити іншу можливість, – вів далі Чандра. – Діагноз – то лише перший крок. Діагноз нічого не дасть, якщо не лікувати хворобу.
– Ви вірите, що Еала можна повернути до нормального функціонування?
– Сподіваюся. Проте я не знаю напевно. Там можуть бути невиправні поломки й велика втрата пам’яті.
Замислившись, він зробив паузу, кілька разів затягнувся, потім випустив майстерне кільце диму в ширококутний об’єктив Сел. Людська істота навряд чи сприйняла б таку поведінку як дружній жест, і це теж було однією з багатьох переваг спілкування із комп’ютером.
– Мені потрібна твоя допомога, Сел.
– Звісно, докторе Чандро.
– Це, напевно, буде ризиковано.
– Що ви маєте на увазі?
– Я пропоную від’єднати деякі твої системи, зокрема ті, що відповідають за функції найвищого рівня. Чи це тебе потурбує?
– Я не можу відповісти на
Нині Ченнаї, місто в Індії.
