style="font-size:15px;"> Василь Васильович, молодший Тарновський, був тоді веселим, жвавеньким і цікавеньким до всього хлопчиком, але добре запам’ятав, як року 1845-го в батьків маєток Потоки в Київській губернії приїздив Тарас.
«В. Тарновский (старший. – В. Ч.), уже слыхавши о нем, так как Шевченко в то время уже успел приобрести большую славу, очень обрадовался ему, познакомил его со своей семьей и просил остаться некоторое время погостить.
Тарас Григорьевич охотно согласился, полюбил обитателей Поток, в особенности же сестру владельца Н. В. Тарновскую, с которой крестил ребенка у дьяка и всегда ее потом называл «дорога кумасю».
Ще б пак! Таку кумасю – мрія звабливо-ласкаву самотніх чоловіків – та не полюбити.
Надія Василівна була жіночкою ще тією… Яку, згадуючи, зітхають: тепер таких жіночок, мовляв, уже немає…
А втім, усе по порядку…
Василь Васильович Тарновський-молодший згадує, що, гостюючи якийсь час у Потоках, Тарас Григорович писав і малював, і «много дарил своей “кумасе” стихотворений и рисунков, в том числе подарил ей свой портрет, рисованный им в зеркало».
Жаль, що безцінний Шевченків дарунок з часом загубився.
«Впоследствии, когда его арестовали (Т. Шевченко. – В. Ч.), то все его знавшие, в особенности же те, у которых он проживал, были напуганы и ожидали обыска. В. В. Тарновский получил от правителя канцелярии генерал-губернатора Бибикова, Писарева, уведомление о могущем произойти обыске, и отдал все имевшиеся у него стихотворения Шевченко своей жене, которая ночью зашила их в тюфяк; кума же Тараса Григорьевича, желая сохранить все бумаги, полученные от него, уложила их в ящик и зарыла его в землю в саду. Прошло тревожное время; и когда все успокоилось, Н. В. Тарновская поехала в деревню и отрыла свой драгоценный ящик с произведениями Шевченко. Бумаги и рисунки оказались все целы и долго хранились у нее…»
Вже по смерті Н. В. Тарновської виявилося, що вона віддала якось папери одній своїй родичці, «которая в настоящее время не может их отыскать у себя».
Про Надію Василівну (померла 1891 р.) майже нічого не збереглося в історії, за винятком хіба того, що під час перебування Шевченка в Потоках в його честь було влаштовано ілюмінацію в саду: на верхівці великої берези прикріпили його вензель, власник Поток навіть склав вірші, кожний куплет яких закінчувався словами, що їх часто повторювала – як наспівувала – Надія Василівна:
Серед нас, серед нас
Добрий Тарас…
Мемуарист згадує, що улюбленим заняттям Тараса Григоровича в Потоках було катання на паромику на великому ставку, «в теплые летние вечера, при заходящем солнце, сопровождавшееся всегда пением народных украинских песен». І особливо його улюбленої пісні «Ой зійди, зійди, зіронько вечірняя…» І мемуарист згадує, що, проживаючи в Потоках, Тарас Григорович багато дарував своїй «кумасі» віршів.
З дорогою кумасею він охоче і часто гуляв вечорами серед розкішної
