ньютонівських законів руху. Він стверджував, що ці закони діють завжди і скрізь, і прямо заявляв, що рухомим тілам не треба мати розум, аби їм підлягати. Декарт також зрозумів значення того, що ми називаємо «початковими умовами» – тобто стану системи на початку проміжку часу, на який ми хочемо зробити прогноз. Знаючи початкові умови та закони природи, можна визначити, як система буде розвиватися в часі, але без початкових умов вивести це неможливо. Якщо, наприклад, у нульовий момент часу голуб прямо над головою зайнявся «точковим бомбометанням», то падіння «бомби» визначають закони Ньютона. Але результат буде дуже різний, залежно від того, що робив голуб у нульовий момент – сидів на телеграфному дроті чи пролітав зі швидкістю двадцять кілометрів за годину. Щоб застосувати фізичні закони, треба знати, з чого починала система, принаймні її стан у певний момент часу. (Ці ж закони дозволяють простежити стан системи назад у часі.)
Коли більш-менш утвердилася віра в існування законів природи, з’явилися спроби якось узгодити їх із поняттям Бога. На думку Декарта, Бог міг на власний розсуд міняти істинність або хибність етичних положень і математичних теорем, але не законів природи. Декарт вважав, що Бог установив порядок у природі, але не міг вибирати її законів, бо вони єдино можливі. Може здаватися, що це замах на всемогутність Господа, але Декарт викрутився, заявивши, що закони природи незмінні, бо вони відображають внутрішню природу самого Бога. Якщо так, то Господь міг створити багато різних світів – у кожному свій набір законів, але Декарт і це заперечив. Незалежно від стану матерії на початку часів, доводив він, з часом неодмінно мав виникнути світ, ідентичний нашому. Мало того, Декарт вважав, що, запустивши світ у рух, Господь полишив його самого по собі.
Схожі погляди (за деякими винятками) сповідував Ісаак Ньютон (1643–1727). Він відкрив три закони руху і закон гравітації, які описували рух Землі, Місяця і планет та пояснювали такі явища, як морські припливи і відпливи. Завдяки Ньютону у світі утвердилося сучасне поняття наукового закону. Рівняння Ньютона і розроблений ним математичний апарат лягли в основу сучасної науки, їх досі вивчають у школі та повсюдно використовують: без них архітектор не збудує будинку, інженер не спроектує автомобіля, фізик не розрахує траєкторію запуску марсохода. Як написав англійський поет Александр Поуп:
Закони Всесвіту пітьма густа ховала.
«Хай буде Ньютон!» – Бог сказав. – І світло стало.
Сучасні вчені скажуть так: закон природи – це виведене на основі повторюваних спостережень регулярне правило, яке дає прогнози, що виходять за межі безпосередніх ситуацій, з яких його вивели. Наприклад, можна помітити, що сонце щоранку сходить на сході, і вивести правило: «сонце завжди сходить на сході». Це узагальнення виходить за межі наших спостережень і дає перевірюваний прогноз на майбутнє. А твердження «комп’ютери в нашій конторі чорні» не буде законом природи,
