то ми і наш чотиривимірний світ будемо тінями на краю більшого п’ятивимірного часопростору. У такому разі становище людини у Всесвіті нічим, по суті, не відрізнятиметься від становища рибки в акваріумі.
Строгі реалісти стверджують: критерій того, що наукова теорія відображає реальність, – успішна практика. Але різні теорії можуть однаково добре описувати одне й те саме явище в абсолютно різних концептуальних рамках. В історії науки було багато теорій, які вважалися адекватними, але згодом поступилися місцем новим, так само адекватним теоріям, що ґрунтувалися на цілковито іншому розумінні реальності.
Тих, хто не приймає реалізму, зазвичай називають антиреалістами. Вони вважають, що між емпіричним і теоретичним знанням є різниця, і доводять, що на першому місці мають стояти спостереження й експеримент, а теорії – це просто корисний інструмент, який не втілює собою глибших істин, що лежать в основі спостережуваних явищ. Деякі антиреалісти навіть доводили, що наука має займатися тим і тільки тим, що можна спостерігати. Так у дев’ятнадцятому столітті багато людей заперечували ідею атомів на тій підставі, що ми їх ніколи не побачимо. А Джон Берклі (1685–1753) навіть заявляв, що існує нічого, крім свідомості й думок. Коли хтось із приятелів сказав англійському літераторові й лексикографу Самуелю Джонсону (1709–1784), що твердження Берклі неможливо спростувати, той підійшов до каменя й ударив його зі словами: «Ось як я його спростовую».
Звісно, біль, який Самуель Джонсон відчув у нозі, – теж реакція свідомості, так що ідей Берклі він цим не спростував. Але його жест ілюстрував погляди шотландського філософа Дейвіда Г’юма (1711–1776) – той вважав, що, хоч і немає раціональних підстав вірити в об’єктивну реальність, у нас не лишається вибору: на практиці треба виходити з того, що вона існує.
«У нас багато спільного. Доктор Дейвін відкрив частинку, якої ніхто не бачив, а професор Хігбі відкрив галактику, якої ніхто не бачив».
Модель-залежний реалізм знімає всі ці суперечки між реалістами й антиреалістами: немає сенсу питати, реальна модель чи ні, важливе інше – чи відповідає вона спостереженням. Якщо дві моделі однаково узгоджуються зі спостереженнями, як ото в рибки і в людини, то неможливо сказати, що одна модель реальніша за іншу. Можна брати ту, що зручніша в конкретній ситуації. Наприклад, якщо ви всередині сферичного акваріума, то краще працюватиме модель рибки, але якщо ви зовні й описуєте події з погляду далекої галактики, то «рибна» модель – ще та морока, адже акваріум разом із Землею обертається довкола Сонця, а Земля довкола своєї осі.
Ми створюємо моделі не тільки в науці, а й у повсякденному житті. Модель-залежний реалізм стосується не тільки наукових моделей, а й свідомих і підсвідомих ментальних моделей, через які ми інтерпретуємо і розуміємо повсякденний світ. Неможливо відокремити спостерігача – нас самих –
