тож ідеї Арістотеля і Птолемея лягли в основу західної думки. Птолемеївську модель космосу прийняла католицька церква, і чотирнадцять століть вона лишалася офіційною доктриною Ватикану. Альтернативна модель з’явилася аж 1543 року, коли було опубліковано трактат польського астронома і священика Миколая Коперніка «Про обертання небесних сфер» (це сталося у рік смерті Коперніка, а розвивав він свою теорію кілька десятиліть). Через тисячу сімсот років після Арістарха Копернік описав світ, у центрі якого стоїть Сонце, а планети обертаються довкола по кругових орбітах. Ідея була не нова, але зустріли її шаленим опором. Коперніківська модель нібито суперечила Біблії, і хоч у ній ніде прямо не написано, що планети обертаються довкола Землі, саме так витлумачували Святе Письмо. (А насправді-то в біблійні часи люди вважали, що Земля пласка.) Ідеї Коперніка породили запеклі дискусії – рухається Земля чи ні. Кульмінацією цих гарячих суперечок став суд над Галілео Галілеєм 1633 року. Галілея звинуватили в єресі за те, що він захищав погляди Коперніка і вважав, що можна обстоювати думку навіть після того, як було офіційно визнано, що вона суперечить Святому Письму. Галілея визнали винним, присудили довічний домашній арешт і змусили зректися своїх поглядів. За легендою, він прошепотів: «Eppur si muove» («Та все ж вона рухається»).
1992 року католицька церква визнала суд над Галілеєм помилкою.
То яка ж система реальна – Коперніка чи Птолемея? Іноді кажуть, що Копернік довів помилку Птолемея, але це не зовсім так. Тут та сама дилема, що між людиною і рибкою: обидві системи можуть бути моделлю Всесвіту, бо пояснити астрономічні спостереження можна, як допустивши, що Земля обертається довкола Сонця, так і навпаки – що Сонце довкола Землі. Крім того, що коперніківська система спонукала до філософських дискусій про природу Всесвіту, у неї була ще одна незаперечна перевага – якщо припустити, що в центрі Сонце, то рівняння руху виходять набагато простіші.
Інший тип реальності показано у фантастичному фільмі «Матриця» – люди не усвідомлюють, що живуть у віртуальній реальності, створеній комп’ютерами для того, щоб підкорити людей і живитися біоелектричною енергією їхніх тіл (що б це не означало). Не таке вже й перебільшення, якщо врахувати, скільки людей зависають на сайтах типу Second Life. Як знати, що ми не персонажі згенерованого комп’ютером серіалу? Якби ми жили у створеному, уявному світі, то подіям не обов’язково розвиватися за певною логікою або підлягати законам. Уявімо, що таким світом керують інопланетяни: їм було б цікаво й весело спостерігати нашу реакцію, якби, наприклад, Місяць розколовся навпіл, або всіх, хто сидить на дієті, охопило нездоланне бажання з’їсти шоколадний торт. А от якби вони задали сувору систему законів, то ми не змогли б визначити, що за межами штучно створеної існує ще якась реальність. Легко сказати, що світ, у якому живуть інопланетяни, «реальний», а створений ними – «примарний». Та якщо істоти у створеному світі не можуть подивитися
