відстрашив його назавжди, коли старий Ту-Ту спитав: «А шо тоді ононо таке?»
Ми всі звернули погляди туди, куди він показував, і побачили героя дня власною персоною, який спокійненько стрибав собі до нас серединою Зеленої милі. Він долав маленький відрізок, зупинявся, роззирався навколо своїми розумними очима-краплинками і скакав далі.
– Гей, мишко! – гукнув Вождь. Миша спинилася і глянула на нього, посмикуючи вусиками. Кажу вам, таке враження, наче та бісова істота знала, що її кличуть. – Ти якийсь дух-провідник?
Біттербак кинув миші шматочок сиру, що лишився від його вечері. Він приземлився просто перед Пароплавом Віллі, але той не удостоїв його навіть поглядом, а поплигав собі далі, уперед Зеленою милею, зазираючи в порожні камери.
– Начальнику Еджкомб! – покликав Президент. – Як ви гадаєте, цей малий паскудник знає, що Ветмора сьогодні нема? Їй-богу, я так думаю!
У мене теж було таке відчуття… але говорити про це вголос я не збирався.
Підтягуючи штани, як він завжди це робив після кількох освіжаючих хвилин у нужнику, у коридор вийшов Гаррі, та так і закляк, витріщивши очі. Ту-Ту теж вирячився, і відвисла в посмішці щелепа бридко окреслила м’яку й беззубу нижню половину його обличчя.
Миша спинилася на місці, яке вже стало звичним для неї, огорнула лапи хвостиком і подивилася на нас. Це знову нагадало мені бачені картини: судді, що виносять вирок безталанним ув’язненим… та чи поставав колись перед судом в’язень, настільки малий і безстрашний, як цей? Звісно, в’язнем його назвати не можна було; він міг приходити і йти, коли йому заманеться. Та все ж ця думка не йшла мені з голови. І знову подумалося, що більшість із нас почуватимуться такими ж дрібними, коли наблизяться до судного престолу Господнього по завершенні життя, але мало хто зможе дивитися так само безстрашно.
– А щоб мені, – промовив Старий Ту-Ту. – Осьдо він сидить, здоровецький, як не знаю шо.
– Ту-Ту, це ти ще нічого не бачив, – сказав Гаррі. – Дивись.
З нагрудної кишені він витяг шматочок цукрового яблука[19], загорнутий у воскований папір. Відламав краєчок і кинув на підлогу. Фрукт був сухий і твердий, тому я подумав, що гостинець поскаче повз мишу. Але наш гість простягнув лапку, недбало, наче людина, що знічев’я ловить муху, і прибив той кавалочок до підлоги. Від захвату й подиву ми всі розсміялися, та так гучно, що миша мала б шаснути з переляку геть. Але нічого подібного – вона й не ворухнулася. Тільки взяла шматочок сушеного яблука в лапи, кілька разів лизнула, а тоді впустила на підлогу й глянула на нас знизу вгору, наче питала: «Непогано, що ще у вас є?»
Ту-Ту відчинив свій візок, витяг сендвіч, розгорнув його й відірвав шматок болонської ковбаси.
– Все одно не їстиме, – сказав Дін.
– Як це не їстиме? – обурився Ту-Ту. – Та ні одна миша ні в жисть не відкажецця від болонської ковбаси! Дурний ти!
Але я знав, що
Інша назва екзотичного фрукта – аннони лускатої.
