сперми на простині, – звернув нашу увагу Ту-Ту. – Злити, ма’ть, хотів, поки ви, хлопці, не закип’ятили її.
І він гиденько захихотів.
– Ту-Ту, заткайся, – сказав Дін. – Давайте грати серйозно.
– Добре, – сказав Ту, моментально набравши виразу передгрозової серйозності. Але його очі поблискували. Старий Ту ніколи не був таким жвавим, як тоді, коли вдавав мерця.
Я зробив крок уперед.
– Арлене Біттербаку, як представник суду і влади штату бла-бла, я маю ордер на бла-бла, страту має бути виконано о дванадцятій нуль одній бла-бла, підведіться, будь ласка, і вийдіть уперед.
Ту встав із ліжка.
– Я вихожу вперед, вихожу вперед, вихожу вперед, – залопотів він.
– Розверніться, – наказав Дін, і коли Ту-Ту повернувся, оглянув його рясно вкриту лупою маківку. Наступної ночі Вождю мали поголити голову, і Дін перевірятиме, чи не треба чогось там підправити. Щетина вповільнить проходження струму, перешкоджатиме провідності. Усе, що ми робили того дня, мало на меті полегшити день наступний.
– Гаразд, Арлене, ходімо, – сказав я Ту-Ту, і ми рушили.
– Я йду по коридору, я йду по коридору, я йду по коридору, – торочив Ту. Я йшов ліворуч від нього, Дін – праворуч. Гаррі крокував одразу за ним. На початку коридору ми повернули праворуч, геть від життя, яким жили на прогулянковому дворику, назустріч смерті, якою помирали в коморі. Ми зайшли в мій кабінет, і Ту впав на коліна, не чекаючи, коли його попросять. Він знав сценарій, може, навіть краще за будь-кого з нас. Господи, та він довше за нас усіх у тій тюрмі пробув.
– Я молюся, молюся, молюся, – Ту-Ту підніс вузлуваті покоцюрблені руки догори. Вони були схожі на ту знамениту гравюру, ви, мабуть, її знаєте. «Господь то мій Пастир і теде і тепе».
– А хто буде у Біттербака? – спитав Гаррі. – Ми ж не викличемо якогось шамана від черокі, щоб він нам тут хріном своїм трусив?
– Взагалі-то…
– Досі молюся, досі молюся, досі контачу з Ісусом, – перебив мене Ту.
– Та замовкни вже, старий пень, – сказав Дін.
– Я молюся!
– То молися про себе.
– Хлопці, чого ви так довго? – прокричав із комори Брутал. Її вже звільнили для наших потреб. Ми знову опинилися в зоні вбивства; її буквально нюхом можна було вчути.
– Не жени коней! – крикнув йому у відповідь Гаррі. – Чого ти такий нетерплячий, чорт забирай?
– Молюся, – Ту вишкірився неприємною беззубою посмішкою. – Молюся про терпець, трошечки клятого терпцю.
– Взагалі-то Біттербак – християнин, так він каже, – повідомив я, – і його цілком влаштує той баптист, який приходив до Тілмана Кларка. Шустер його прізвище. Мені він теж подобається. Все робить швидко, не накручує їх. Підводься, Ту. Достатньо вже для одного дня намолився.
– Іду, – сказав Ту. – Знов іду,
