сонячне затемнення, що тодішній люд сприймав як пряме віщування невдачі. Але Ігор коней не повернув. Біля Оскола він два дні чекав свого брата князя Всеволода, котрий вирушив із Курська. Несподівано руські сторожі доповіли, що половці налаштовані битися. Сторожі радили бій не тримати, а вертатися додому. Ігор відповів: «Якщо нам, не бившися з ними, вернутися додому, то сором нам буде гірше смерті. Хай як нам Бог дасть». [2, 337]
Перше зіткнення руських із половцями відбулося в районі річок Сюурлію і Сальниці. Військо Ігоря у шість полків вишикувалося з полком Ігоря посередині, виставивши відбірних стрільців. Князь звернувся до вояків з коротким словом: «Браття! Сього ми шукали єсмо! Тож ударимо!». [2, 338]
Битва закінчилася перемогою руських. Їхні полки погналися за половцями: розграбували їхні вежі, а людей захопили у полон.
Другого дня, на світанку, половецькі полки оточили руських з усіх боків «як бори». Промова Ігоря, сповнена турботою про «чорних», нагадувала слово Мономаха. За наказом Ігоря військо пішки пересувалося до Дінця. Вояки не переганяли один одного й не відставали. Ігор у бою зазнав поранення в руку.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
