особливостей тексту допомагає дослідникам визначити час і місце написання нововиявленого рукопису.
Книгодрукування, що прогресувало в країнах Західної Європи, призвело до занепаду переписування книг. Якщо книги і переписували, то хіба що подарункові, парадні, або ж вели приватні конспекти. У нас від середини XVI до середини XVIІ ст. рукописна книга досягла свого найбільшого розквіту. Рукописна книга стає взірцем майстерності. Переписуванням книг займалося багато фахівців. Переписують як рукописні, так і друковані книги, переслідуючи мету отримати копію чудової книги, задля навчання. Писці підходили до переписування, як до богоугодної справи.
Після того, як виникло кириличне друкарство, практично починають переписувати стародруки.
Відомі рукописні книги, скопійовані з Євангелії Учительної, що вийшла друком у Заблудові (1569), Апостола і Букваря Івана Федорова (1574). Учені відмітили, що графіка шрифтів Острозької Біблії Івана Федорова близька «з літерами документального письма волинських судово-адміністративних книг 1560–1580 років». [21, 130]
Заради істини скажемо: створити рукописну книгу з друкованої чи навпаки не складно. Друкарі, виготовляючи шрифти, тримали перед собою рукописні книги і копіювали з них літери, які потім карбували для друку. Правда, в друкованій книзі ми не побачимо того розмаїття почерків, яке присутнє в книзі рукописній. На заваді цьому, звичайно, стояли фінансові та технічні обмеження друкарів.
Зв’язок друкованої книги з рукописною вбачаємо у традиційній побудові сторінок, в пропорціях орнаментальних плям, у способах обрамлення.
В українській рукописній книзі з’явився друкарський орнамент. Для цього чорно-білий орнамент на стародруках (отриманий із граверних дощок) відтворювали рукою в рукописній книзі.
Отже, завдяки рукописним копіям маємо змогу бачити, як виглядала та чи інша друкована книга, що, на жаль, втрачена.
До кінця ХVІІІ ст. дві форми книги (рукописна і друкована) мирно співіснували. Вчені пояснюють це тим, що друкарні до середини XVIІ ст. не могли задовольнити потреби всіх бажаючих у книзі, яка тоді мала місце. Однак на прикладі Києво-Печерського монастиря, де для організації та обладнання друкарні були виділені значні кошти, стає зрозумілим: книгописання здавало позиції перед книгодрукуванням, як більш прогресивним способом розмноження, копіювання книг.
Отже, основні принципи створення книги на українських теренах принципово не відрізнялися від західноєвропейських. До створення книги за всі часи заохочували і писців, і ремісників. Створення книги вважалося справою богоугодною.
1. Владимиров Л. Всеобщая история книги. – М.: Книга, 1988.
2. Гессен Л. Книжка для автора. Об изготовлении рукописи. – М. —Л.: Государственное соц. – эк. издательство.
3. Гуссман Г. О книге / Пер. с нем. – М.: Книга, 1982.
4. Лю
