Проте до згину паперового зошита кріпили шкуратяну смужку, щоб нитки, якими зшивали зошити, не перетирали папір.
У кінці XIV ст. папір широко використовувався для написання документів і кодексів. Врешті-решт папір витиснув пергамен.
Роль паперу в книгодрукуванні надзвичайно велика. Папір став тією матеріальною базою, на якій способом друку твори множилися в сотнях і тисячах екземплярах.
Використання інструментів для письма залежало від матеріалу, на якому велися записи. Наприклад, камінь і метал вимагав різця, пензля або металевого стержня, щоб карбувати текст. Коли складали текст на восковій табличці, то користувалися дерев’яною або металевою паличкою, гострою з одного кінця і плоскою з іншого. Одним кінцем писали, а другим виправляли помилки, розгладжуючи віск. Таку паличку називають стилем. На папірусі писали каламом. Таку паличку отримували з очерету або дерева: зрізали тонший край прямої палички так, щоб надріз був рівний і однаковий з обох боків. Край заточували особливо старанно, адже від нього залежала краса і чіткість написаного. У ХІІ ст. користувалися і каламом, і пташиним пером. Використовували пір’їни яструба, пелікана, лебедя, ворона, гуски. Гусячі пера характеризувалися еластичністю, міцністю.
У ранньому Середньовіччі горизонтальні лінії проводили металевими стержнями, пізніше – свинцевими. До речі, в античні часи знали і використовували для цих цілей олівці, виготовлені зі свинцю. У часи Середньовіччя, починаючи з XII ст. такі олівці широко використовували не тільки для розлініювання пергаменних аркушів, але й для малювання. Так, монах Теофіл писав, що малювали паличкою, у склад якої входило три частини свинцю і одна – бронзи.
Іноді вільний кінець палички прикрашали набалдашником або фігуркою святого, єпископа чи монаха. Серед інструментів писця бачимо циркуль, олівець, лінійку, декілька ножичків і пемзу для стирання помилок. Їх писці зберігали у спеціальних пеналах або коробках.
Незамінний атрибут писця – чорнильниця, виготовлена з рогу, срібла, можливо, золота. Чорнильниці були відкриті або закриті.
У Китаї чорнило виготовляли ще до нашої ери. У античні часи користувалися чорнилом, виготовленим із сажі смолистих дерев або спаленої слонової кістки з додаванням оцту. Античне чорнило легко змивалося. Атож писці користувалися для виправлення помилок водою і гумкою. До нас дійшла легенда, що в часи Калігули під час поетичних змагань авторів невдалих віршів примушували злизувати їх язиком.
У Середні віки існувало багато рецептів виготовлення чорнила. Здебільшого його робили з чорної кіптяви, яку змішували з клеєм або олією. Виготовляли чорнило також з соку чорнильних горішків з глеєм. Чорнильні горішки ростуть на дубовому листі. Найкращими вважалися чорнильні горішки з Леванта (Сирії, Палестини, Лівану). Таким чорнилом широко користувалися в країнах Азії та Близькому Сході.
Кольорові чорнила виготовляли
