послав святого Костянтина Філософа, названого Кирилом, мужа праведного й вірного, який створив для них тридцять письмен».
У Музеї книги і друкарства України у відділі рукописної книги представлено для споглядання цікавий експонат – пряслицю, знайдену під Києвом, у Лютежі. Пряслиця – кружальце з глини або шиферу, яке жінки кріпили до веретена. З метою не переплутати знаряддя праці під час гуртової роботи (приміром, на вечорницях), не прихопити чужого веретена, на пряслах робили позначки, зарубки. Як доводять вчені, представлена в Музеї пряслиця виготовлена в VII–VIII ст. На ній бачимо не піктограму, а писемні знаки. Можливо, вони є чертами і різами, про які писав Чорноризець Храбр. Знайдена пряслиця сфотографована, знімок збільшений в багато разів і представлений у вітрині в розгорнутому вигляді. Прикро, що вчені досі не прочитали напис.
Перекладали Святе письмо для слов’ян зрозумілою для них мовою «слов’янські апостоли» рідні брати Кирило (826–869) і Мефодій (820–885). Вони походять з портового міста Солунь, що в Македонії, заселеного греками і слов’янами. Старший Мефодій спочатку служив військовим, потім стратигом в одній із візантійських провінцій. Відійшовши від світських справ, став монахом, а згодом – ігуменом у монастирі Поліхрон. Молодший Кирило, здобувши гарну освіту, працював патріаршим бібліотекарем у Константинополі. У складі імператорських місій Кирило бував у різних країнах, де навертав язичників до християнства. Для того, щоб вести дискусії зі злісними язичниками, Кирило вивчав їхні мови. Як блискучий полеміст, мав дар переконувати людей.
Наприкінці 862 року до Константинополя прибуло посольство від моравського князя Ростислава. Посли просили імператора Михайла направити до Моравії місіонерів, які б проповідували Євангелію зрозумілою для її мешканців мовою.
Не пізніше 863 року Костянтин Філософ (Кирило) та його брат Мефодій вирушили до Великої Моравії. Судячи з усього вони везли з собою вже перекладені церковні книги, записані новоствореною абеткою.
З виявлених пам’яток слов’янської писемності найдавнішими є написи на стінах та керамічних плитах церкви болгарського царя Симеона (893–927) в Преславі, давній столиці Болгарії. Написи відносять до кінця ІХ ст. Вони створені частково кирилицею, частково глаголицею – двома абетками слов’янського письма.
Ми знаємо, що кирилиця, більш просте і зручне письмо, витіснила глаголицю. Однак глаголиця остаточно не зникла: до кінця ХVІІІ ст. нею користувалися мешканці Хорватії та Далматії.
Отже, в ІХ ст. суспільний розвиток східних слов’ян досяг такого рівня, коли усне мовлення не вповні задовольняло людей. Адже постійно виникала потреба в обміні інформацією та її збережені. Цей час, «як правило, збігається з появою адміністративних, культурних, релігійних та інших інститутів». [21, 19]
І щодо матеріалів, на яких писали наші пращури. Широко використовували бересту і дощечки. Також писали
