назавжди закарбувала своє ім’я в історії великих людей. Усе її життя є доказом того, що жодна поразка не може зламати вас, доки ви не зробите її своєю реальністю.
Роберт Бернс був безграмотним сільським хлопчиною, приреченим на злидні й пияцтво. Але завдяки йому світ став кращим, бо він перетворював прекрасні думки на поезію, він нищив будяки і саджав на їхньому місці троянди.
Букер Т. Вашингтон народився рабом, його вадами стали власне походження та колір шкіри. Його толерантність, відкритий розум, МРІЇ допомогли йому залишити по собі добру славу на користь цілій расі.
Бетховен втратив слух, Мільтон – зір, але їхні імена такі ж вічні, як час, тому що вони мріяли і втілювали свої мрії в оформлену думку.
Перш ніж перейти до наступного розділу, розпаліть у собі полум’я надії, віри, відваги й терпіння. Якщо ви правильно налаштувались і більш-менш розумієте описані вище принципи, то все, про що ви мрієте, прийде до вас, щойно ви будете до цього ГОТОВІ. Ось як Емерсон сформулював цю думку: «Усі прислів’я, книжки та крилаті вирази, які є для вас розрадою та опорою, зрештою сягнуть глибин вашої душі. І кожен друг, не той, якого ви прагнете, але той, що має велику і ніжну душу, відкриє вам свої обійми».
БАЖАТИ чогось і бути ГОТОВИМ отримати це – не те саме. Ніхто не готовий отримати бажане, доки не повірить у це. Не досить сподіватись чи хотіти, потрібно всім серцем ВІРИТИ. Важливо не бути упередженим, адже обмеженість наших поглядів не пускає віру й відвагу в наші серця.
Пам’ятайте: однаковими зусиллями ви або досягнете успіху, багатства та розквіту, або потонете в горі й злиднях. Одна чудова поетка влучно передала цю істину такими рядками:
З Життям угоду склавши,
Просила в нього гріш.
І от, хоч як старалась,
Життя дало не більш.
Життя – роботодавець
Із правилами гри:
Як ти платню встановиш —
То вже її бери.
Коли б з грошем у жмені
Я знала до пуття,
Що скільки я попрошу,
Дало б мені Життя![5]
Бажання перехитрує матінку-природу
І на завершення цього розділу хочу розказати вам про одного неймовірно особливого чоловіка. Уперше я познайомився з ним двадцять чотири роки тому, за кілька хвилин після того, як він народився. Він прийшов у цей світ без видимих ознак вух, а на вимоги пояснити, у чому справа, лікар зізнався, що дитина, ймовірно, назавжди залишиться глухонімою.
Але я не вірив лікареві, я був батьком своєї дитини. Для себе я вирішив (і тримав свою думку при собі), що мій син зможе чути й говорити. Може, природа й послала мені дитину без вух, але вона не могла мене змусити прийняти це як вирішальну ваду.
У глибині душі я знав, що мій син буде чути й говорити. Як? Я був упевнений, що вихід є, і знав, що знайду його. На думку спадали слова безсмертного Емерсона: «Усе, що ми переживаємо, вчить нас вірити.
Вірш американської поетки Джессі Б. Ріттенгауз (1869–1948).
