а потім повертаються, щоб напоїти її. Спочатку ми не мали жодного уявлення про те, що відбувається, бо ми бачили лише те, як одна з самок торкається своїм ротом рота Пеоні. Проте згодом все стало зрозуміло: Пеоні широко роззявила пащу, і молодша самка виплюнула туди струмінь води.
Такі спостереження доповнюють фактами нову область досліджень емпатії у тварин, у якій вивчають не лише приматів, а й собак, слонів і навіть гризунів. Типовим прикладом може слугувати те, як шимпанзе втішають засмучених (обіймаючи й цілуючи їх). Це настільки передбачуване явище, що ми документували тисячі подібних випадків. Ссавці відчувають емоції одне одного та реагують на тих, хто потребує їхньої уваги. Саме тому люди дають прихисток у своєму домі пухнастим м’ясоїдам, а не, скажімо, ігуанам чи черепахам. Адже ссавці здатні на те, що не можуть рептилії, – вони дають і просять ласки, реагують на наші емоції так само, як ми реагуємо на їхні.
До цього моменту далай-лама уважно слухав, а потім підняв свою бейсболку, щоб перервати мене. Він хотів почути більше про черепах. Ці тварини – його улюбленці, бо вони нібито несуть світ на своїх спинах. Буддійський лідер поцікавився, чи знайома черепахам емпатія. Він описав, як самка морської черепахи повзає по берегу в пошуках кращого місця для того, щоб відкласти яйця, і тим самим демонструє турботу про своє потомство. «Що б зробила мати, якби зустріла своїх потомків?» – цікавився далай-лама. Для мене така поведінка означає те, що черепахи запрограмовані на пошук кращих умов для інкубації. Черепаха риє яму в піску вище лінії припливу, відкладає яйця та засипає їх, ущільнюючи пісок своїми задніми ластами, а потім кидає гніздо. Черепашки з’являються за кілька місяців по тому та поспішають пірнути в океан під місячне сяйво. Вони ніколи не пізнають свою матір.
Емпатія вимагає того, щоб кожен із розумінням ставився до іншого та був чуйний до його потреб. Імовірно, вона взяла початок із батьківської турботи, такої, як у ссавців, але існують свідчення емпатії й у птахів. Якось я побував на науково-дослідній станції імені Конрада Лоренца в Грюнау, Австрія, де у великих вольєрах тримають воронів. Ці птахи справляють неймовірне враження, особливо коли сидять у вас на плечі зі своїм потужним чорним дзьобом, просто біля обличчя! Я згадав ручних галок, яких я тримав, коли був студентом, – набагато менших птахів із тієї самої родини воронових. У Грюнау вчені спостерігають за спонтанними бійками воронів і бачать, як на них реагують пернаті свідки. Ті, хто програють, можуть розраховувати, що друзі почистять їм пір’я або по-дружньому торкнуться дзьобом. Там, на станції, нащадків лоренцевих гусей, які вільно пасуться, споряджають передавачами, щоб виміряти частоту їхнього серцебиття. Оскільки кожен дорослий гусак має самицю, то це дає можливість для прояву емпатії. Якщо один птах втягується в бійку з іншим, серце його партнера починає битися швидше. Навіть якщо партнер жодним чином не бере участі в бійці, його серце
