симпозіуму запитали, наскільки добре шимпанзе та люди розрізняють одне одного. Для мене обличчя мавп є так само відмінними, як і людські, хоча обидва види схильні краще розпізнавати осіб свого виду. Цю схильність ще не так давно ігнорували. Вважали, що лише люди добре розпізнають обличчя. Мавпи показували погані результати на тих самих тестах із тими самими стимулами, проте їх випробовували на розпізнавання людських облич. Я називаю це «антропоцентричним ухилом» у дослідженні мавп, який спричинив багато дезінформації. Коли одна з моїх колег в Атланті Ліза Парр використала сотні знімків, які я зробив в Арнемі, щоб перевірити, як шимпанзе розпізнають обличчя власного виду, то мавпи показали чудові результати. Розглядаючи портрети на екрані комп’ютера, вони могли навіть «вказати» на спорідненість молодняка і самок без особистого знайомства з ними. Так само й ми, гортаючи фотоальбом, можемо визначити, які особи є кровними родичами.
Ми живемо в епоху, коли наша спорідненість із мавпами визнається дедалі більше. Щоправда, людство не перестає підкреслювати й відмінності, на які вже через десять років не звертатимуть уваги. Якщо ми глянемо на наш вид і не дозволимо себе засліпити технічними досягненнями останнього тисячоліття, то побачимо істоту з плоті й крові, у якої є мозок, утричі більший, ніж мозок шимпанзе, але який не містить жодних нових частин. Виявляється, що навіть наша хвалена префронтальна кора головного мозку має доволі типовий розмір порівняно з іншими приматами. Ніхто не сумнівається в перевазі нашого інтелекту, але в людей нема жодних базових бажань чи потреб, яких не було б у наших близьких родичів. Так само, як і ми, мавпи прагнуть влади, задоволення від сексу, безпеки і ласки. Вони вбивають одне одного за територію і цінують довіру та співпрацю. Так, у нас є комп’ютери та літаки, але психологічно ми й досі влаштовані так само, як і соціальні примати.
Ось чому ми влаштували в зоопарку цілий симпозіум на тему, чому медики та соціологи могли б повчитися в приматологів. Звичайно, я був приматологом, але про дещо я й сам дізнався під час закулісних дискусій. Ми говорили про те, чим обґрунтовується мораль. Якщо авторитет, який стоїть за нею, залишається на своїй домінантній позиції, то хто або що її підтримує? Колега зазначив, що проблема з моральним авторитетом дедалі зростає, оскільки голландці протягом останніх десятиліть стали більше світськими людьми, ніж релігійними. Ніхто більше не робить нікому публічних зауважень – у результаті суспільство стало менш цивілізованим. Я побачив, як інші за столом закивали головами. Може, це було розчароване пишнослів’я старшого покоління, що завжди готове скаржитися на молодше? Чи все ж таки загальна картина? Секуляризація охоплює всю Європу, але її моральні наслідки погано вивчені. Навіть німецький політичний філософ Юрґен Габермас, запеклий марксист і атеїст, дійшов висновку, що втрата релігії, можливо, не зовсім вигідна. Він заявив, що «коли гріх став провиною,
