це ваш душевний спокій.
Душевний спокій, або ж гармонія, життєво необхідний для оптимальності всіх людських взаємодій – від стосунків з друзями й членами родини до відносин з діловими партнерами та всередині організації, у якій ви працюєте. Люди в усьому прагнуть гармонійних відносин. Усі правила поведінки, мораль, етикет і дипломатія ґрунтуються на бажанні кожної людини забезпечити власний душевний спокій, не порушуючи злагоди в душах інших людей.
Душевний спокій у корпораціях можна виміряти в термінах кількості гармонії, що існує між працівниками. Продуктивні, прибуткові компанії – це ті, у яких люди добре почуваються. Працюючи, вони відчувають безпеку і щастя. Вони можуть бути заклопотаними, навіть страшенно завантаженими працею, але в їхніх душах панує спокій.
Чудова істина про душевний спокій полягає в тому, що це ваш нормальний, природний стан. Щастя – це ваше право від народження. Воно належить вам. Це не той стан, що ви його інколи відчуваєте, якщо поталанить. Душевний спокій посідає чільне місце у вашому житті. Це основна передумова для задоволення всім іншим.
Досягнення внутрішнього спокою повинно стати головним організаційним принципом вашого життя. Воно повинно стати головною метою, якій підпорядковуються всі інші цілі. Насправді ви досягаєте успіху як людина лише тою мірою, якою здатні досягти особистого щастя, задоволення, добробуту у власному розумінні, – іншими словами, досягти душевного спокою.
Сама ідея зорієнтованості на досягнення особистого щастя колись мене чимало бентежила і непокоїла. Моє релігійне виховання спонукало мене думати, що моє індивідуальне щастя не достатня підстава для життєвого вибору чи обрання поведінки.
Мені казали, що щастя – це лише побічний плід прагнення жити так, щоб зробити щасливими інших. Якщо я почувався щасливим, казали, що мені просто поталанило. А якщо ні, то така вже моя доля. Саму ідею поставити собі за мету досягнення особистого щастя вважали егоїстичною й нерозважливою.
Усе змінилося, коли я довідався про дві речі. Насамперед я зрозумів, що якщо не боротимусь за своє щастя сам, цього не робитиме ніхто інший. Якщо метою мого життя буде лише щастя інших, я завжди чекатиму, поки вони на мене зглянуться, хоч би ким ці люди були. І я виявив, що спроби укласти своє життя так, щоб ощасливлювати інших, були нескінченною низкою фрустрацій і розчарувань, бо досягти цього неможливо.
По-друге, я виявив, що не можу дати того, чого не маю. Я не міг зробити щасливими інших, почуваючись нещасним сам. Авраам Лінкольн якось сказав: «Не можна допомогти бідним, ставши одним з них». Я виявив, що не здатен ощасливити інших, доки не зроблю щасливим себе.
Душевний спокій такий важливий для всього, що його потрібно ретельно проаналізувати. Звідки він береться? За яких умов існує? Як його досягнути?
Якщо вдатися до найпростіших слів, щастя й душевної злагоди
