закутку тихо сховавшись, сидить Тіндареєва донька.[45]Ясність пожежі мені освітила її, як блукав я
570 Й поглядом кидав усюди. Вона, боячися ворожих
Тевкрів, лихих за загибель Пергама, і кари данайців,
І чоловіка, що зрадила, гніву чекаючи, в страху,
Спільна Ерінія і для вітчизни своєї, й для Трої,
Біля жертовника, там непомітно сховавшись, сиділа.
575 Серцем скипів я, і лють огорнула мене – за вітчизни
Згубу помститись, за злочин скарати. «Вона, очевидно,
Буде жива і Спарту побачить, і рідні Мікени;
Їхати буде в здобутім тріумфі царицею; знову
Буде дружиною, дім, і батьків, і дітей ще побачить,
580 З почтом троянських жінок і служебниць фрігійських Ітиме?
Згинув Пріам від меча? Чи Троя згоріла в пожежі?
Скільки разів у крові узбережжя троянське купалось?
Ні, так не буде! Бо хоч за таке, як помститись на жінці,
Шани немає, й така перемога безславною буде, —
585 Певно, прославлять за те хоч, що погань я все-таки знищив,
Визначив, врешті, заслужену кару. Відчую у серці
Розкіш, як полум'ям гнівним відомсти наповниться й попіл
Рідних вдоволено помстою буде». Це в серці кипіло,
З цим, мов шалений, я гнався. Аж рідна матуся з'явилась
590 Перед очима моїми у чистому світлі ясному
Й сяяла так, як її я ніколи не бачив, як звикла
Тільки богам у божистій з'являтись подобі, й за руку
Взявши мене, рожевими так запитала устами:
«Сину мій любий, яка то скорбота у серці твоєму
595 Гнів невгамовний розпалює цей і чому так шалієш?
Чом не турбуєшся нами? Чому не заглянеш раніше,
Де залишаєш старого ти батька Анхіса? Живі ще
Жінка Креуза й Асканій, синок? Їх же всіх оточили
Греків загони. Якби не опіка моя, все згоріло б,
600 Змів би все меч ворогів. Не лаконка ота, Тіндарея
Донька, ненависна всім, ні Паріс, що його винуватять, —
Божа, так, божа неласка зломила цю силу і Трою
Знищила майже дотла. Дивись, я всю мряку усуну,
Що твої смертні затьмарила очі й немовби їх мокрим
605 Оповила покривалом. Ти зовсім не бійся наказів
Матері, не відмовляйся зробить, що доручить. Де бачиш
Мури зруйновані, де відірвався від каменя камінь,
Бачиш, що хвилями пил он клубочиться з димом, – руйнує
Мури Нептун і тризубцем своїм велетенським незрушні
610 Валить опори, і так ціле місто з основ вивертає.
Бо найжорстокіша в гніві Юнона найперша ворота
Скайські в руки взяла і тримає, і в люті страшенній,
Оперезавшись мечем, вже союзні фаланги від суден
Кличе до себе.
615 Глянь, вже Паллада-Трітонія, сівши на замку високім,
Хмарами сяє ясними, Горгоною грізна. Сам батько
В серце данайцям одваги вливає, додавши звитяжних
Сил їм, і збройно іти на дарданців богів закликає.
Сину, готуйся до втечі і край поклади цим турботам.
620 Я при тобі буду завжди й
