марно,Наче легенький вітрець або сонні примари летючі.
795 Врешті вернувсь я до друзів своїх, коли ніч проминула.
Там застаю вже нове товариство велике й дивуюсь,
Що чоловіків, жінок і дітей назбиралося стільки;
Всі до утечі зібрались, нещасна юрба, всі готові
Весь свій добуток, всі сили віддати мені, щоб я вів їх
800 Морем, куди лиш захочу, у землі, які загадаю.
Вже на найвищих верхів'ях ідайських Люціфер з'явився,
Заповідаючи день, а данайці тримали, зайнявши,
Брами міські, не було вже нізвідки надії рятунку:
Долі скорившися, батька підняв я і в гори подався.
Книга третя
Еней продовжує розповідати про свої мандри. Покинувши Трою, він висаджується у Фракії і засновує там місто Енеаду, але зловісні ознаки на могилі Полідора страхають його, і він залишає цю країну. Пливучи далі, Еней зупиняється на острові Делосі, але оракул спонукає його пливти далі на острів Крит. Моровиця на Криті примушує Енея залишити цей острів, – пенати уві сні спрямовують його до Італії. Буря заносить троянців на Строфадські острови, де вони зустрічаються з гарпіями, далі пристають до берегів Епіру. В Бутроті Еней зустрічає Андромаху й Гелена, який віщує йому та його супутникам дальше плавання і обдаровує їх. Троянці пливуть далі уздовж берегів Італії і пристають у Сицилії біля гори Етни. Ахеменід попереджає Енея про кіклопів, і троянці рятуються від їх нападу та благополучно прибувають до міста Дрепан у Сицилії, де умирає Анхіс.
Тільки схвалили богове азійську потугу й безвинне Плем'я
Пріамове знищить, коли Іліон гордовитий
Впав, коли димом курилась повалена Троя Нептунська, —
Божі пророцтва тоді нас, ізгоїв, погнали по світу
5 Вільних шукати земель. Під самим Антандром будуєм
Флот, коло Іди фрігійської, зовсім того несвідомі,
Доля куди зажене нас і де доведеться осісти,
Й військо збираєм. Лиш літо настало, а батько Анхіс нам
Вже натягнути вітрила звелів і довіритись долі.
10 Тож береги я, й поля, і пристань в сльозах залишаю,
Де була Троя. Ізгоєм пускаюсь на море, зі мною
Друзі і син, разом з нами й пенати, й великі богове.
Стелеться вдаль там полями розлога земля мавортійська,[47]
Орють фракійці її; царем їх Лікург був суворий
15 В давні часи. У дружбі й союзі із Троєю жив він,
Поки в нас щастя витало. Сюди я звернув, тут будую
Перші я мури в затоці, прибувши в нещасну годину,
Й назву надав Енеади цим мурам від свого імення.
Матері жертву складав я Діонській, і божеським силам
20 Віщим за діло почате, й найвищому неба владиці[48]
На узбережжі, – гладкого вола на жертовнику різав.
Поруч був пагорб, увесь і корчами, і дерном порослий,
Мірти галуззя кругом, наче кілля, над ним височіло.
От підійшов я й хотів із землі уже віття зелене
25 Вирвати, щоб замаїти густими гіллями жертовник,
Та – навіть
Юпітерові.
