обітниці, Хто б це не був, чи богині, чи дикі й огидні ці птахи.
Батько Анхіс з узбережжя долоні з благанням до неба
Зводить і кличе могутніх богів і обіти складає:
265 «Геть відверніть ці погрози, богове, й напасті такої
Не допустіть, порятуйте нас, вірних». Тоді відчепити
Линви звелів він од берега й спущені снасті змотати.
Нот вже вітрила нап'яв, ми по спінених хвилях тікаєм
Шляхом, куди всіх нас вітер легкий закликає й стерничий.
270 От перед нами вже виринає на хвилях лісистий Закінт,
Дуліхій, там далі і Сама, і Неріт скелястий.
Скелі Ітаки щасливо минули, Лаертове царство;
Землю ми ту проклинаєм, колиску Улісса лихого.
Швидко з'являються нам оповиті у хмари верхів'я
275 Гір Левкадійських і сам уже храм Аполлона, страшного[66]
Для моряків. І, втомлені, в це ми в'їжджаємо місто;
Кинули тут якорі, а кормами об берег оперлись.
Так несподівано ми, суходолу нарешті добившись,
Жертви приносим Юпітеру, їх на жертовниках палим.
280 На узбережжі актійськім влаштовуєм ігри ілійські.
Друзі всі голі блищать від оливи у звичних змаганнях,
Мило на серці, що міст арголійських ми стільки минули,
Хоч утікать довелося, оточеним скрізь ворогами.
Сонце тим часом пробігло все коло великого року
285 І льодовита зима Аквілонами хвилі здіймала.
Тут на одвірках у храмі Абанта могутнього зброю —
Щит прибиваю[67] я вигнутий з міді й карбую там напис:
«Щит цей дарує Еней, у звитяжців данайських віднявши».
Потім усім велю сісти на лави й покинути пристань.
290 Наперегони б'ють веслами друзі і хвилі здіймають.
Зразу згубили з очей ми високі твердині феаків[68]
І допливаєм до краю Епіру; і в пристань хаонську
В'їхавши, ми до Бутрота вступаєм, високого міста.
Тут неймовірна до нашого слуху доходить новина,
295 Що Гелен Пріамід у цих грецьких містах володіє;
Владу обнявши, взяв жінку по Пірру, нащадку Еака,
І Андромаха удруге троянцеві жінкою стала.
Я остовпів на цю звістку, й предивне бажання зродилось:
Поговорити з тим мужем, пізнать його славні пригоди.
300 Вийшов я з пристані, флот залишаючи при узбережжі.
А Андромаха над прахом жертву жалобну за містом
В гаї приносила, де Сімоент неправдивий[69] спливає,
Й голосно манів на тризну скликала усіх до могили
Гектора, що, хоч порожню, всю дерном зеленим прибрала
305 Й два вівтарі збудувала, щоб вічно ридати над ними.
Тільки уздріла вона, що іду я, й троянців у зброї
З подивом раптом пізнала, й великим налякана дивом,
Аж знепритомніла, глянувши, і від страху здеревіла,
Кості застигли у неї, зомліла й по довгій хвилині
310 Мовить: «Чи в вигляді справді своєму сюди ти приходиш,
Сину богині, як свідок правдивий? Живий ти? Якщо ти
Кинув цей світ,
За римським звичаєм, до дверей храму прибивали військові обладунки, вказавши ім’я переможця і переможеного.
…
Троянські поселенці в Епірі називали місцевості іменами зі своєї вітчизни – Трої.
