Скорімося Фебові й радиСлухаймо кращої». Так він промовив, і ми на цю мову
Радо пристали усі і покинули нашу оселю.
190 Небагатьох залишаємо там і, піднявши вітрила,
Переїжджаємо в утлих човнах ми безмежну пучину.
Як кораблі опинились в одкритому морі й землі вже
Більше ніде не видно було, тільки небо і море,
Над головою моєю похмурі з'явилися хмари,
195 Бурю і темінь несли вони, й хвилі у пітьмі заграли.
Котять вітри безустанно вали, і хвилі високі
Йдуть щохвилини, і нас розігнало по вирах безодні;
Хмарами день оповився, і темінь змела його світло,
Лиш блискавки безнастанні розшарпують хмари. Ми шлях свій
200 Губимо й сліпо блукаєм по хвилях. Тепер уже навіть
Сам Палінур визнає, що ні дня відрізнити від ночі,
Ані дороги у хвилях безмежних пізнати не може.
Так ми блукаєм по морю три дні і не певні, чи дні це
(Так було темно), й ночей беззоряних стільки ж. І щойно
205 Днини четвертої, врешті, земля почала виринати,
Стали рости перед нами і гори, і дим постелився.
Вниз паруси, налягаєм на весла! І всі мореплавці
Борються, піну збивають, гребуть лазуровії води.
Як врятувався я з моря, то перші Строфад узбережжя
210 Нас прийняли. Строфади – це ті острови в іонійськім
Морі (так греки їх звали), де грізна Келайна та інші
Гарпії мають оселю, відколи закрито Фінеїв
Дім перед ними і давні столи вони з страху лишили.
Більш проклятущих потвор, ні мари жахливішої й гніву
215 Божого не породили ще хвилі стігійські й донині.
Лиця дівочі в птахів тих, та нечисть з їх шлунків стікає,
Руки їх – пазурі справжні, самі ж вони вічно голодні,
Вічно бліді їх обличчя.
А як причалили тут і ввійшли ми у пристань, то бачим
220 Череди цілі веселих биків по роздолах, отари
Кіз на траві, пастухів же ніде біля них не помітно.
Вийшли з ножами до них і на поміч богів закликаєм,
Навіть Юпітера, здобич ділити, а потім лягли ми
На побережжі зміястому учту багату справляти.
225 Аж надлітають зненацька із гір у зловісному леті
Гарпії й з лопотом сильним крильми ударяють, і тягнуть
Їжу із учти, й чого лиш торкнуться, усе оскверняють;
Крики їх дикі і сопух поганий мішаються разом.
Ми уступаємо й потім далеко під скельним обривом,
230 Між деревами сховавшись, готуємо в тіні глибокій
Знову бенкет на столах, на жертовниках жар роздуваєм.
А з протилежного боку, з повітря, із сховів невидних
Зграя ота голосна надлітає й, кружляючи, здобич
Кігтями рве, й оскверняє бенкет. Тоді друзям велю я
235 Зброю вхопить для завзятого бою з тим кодлом жахливим.
Так, як сказав я, зробили: мечі поховали по травах,
Скрили щити. От як знов налетіли вони й оглушили
Вереском берег крутий, то Мізен із високої варти
Знак нам подав мідяною сурмою. Встає товариство
240 Й бій почина незвичайний – морських
