брата?45 То провидіння божисте, здається мені, і Юнони
Ласка вітрами ці судна ілійські сюди ось пригнали.
Сестро, подумай, які будуть славні і місто, й держава
За допомогою мужа такого? Якими ділами
Слава пунійців при збройній помочі тевкрів засяє!
50 Божої ласки проси, і, жертву благальну принісши,
Гостям годи, і придумуй причини якісь зволікання, —
Море, мовляв, ще не втихло, ще дощ Оріон посилає,
Ще не зрихтовані судна, й погода іще не підхожа».
Цими словами запалює серце жагучим коханням,
55 В душу надію вливає, із серця жене несміливість.
Зразу ж до храмів ідуть вони й жертвами миру благають;
В жертву овечок приносять добірних, за звичаєм предків,
Закононосній Церері, і Фебові, й батьку Ліею,[86]
Передусім же Юноні, святій опікунці подружжя.
60 Чашу сама бере в руки красуня Дідона й корові
Білій зливає між роги чи перед богами проходить
При вівтарях переповнених, жертвами свято шанує,
В груди відкриті тваринам живим ще вона заглядає
Пристрасно, в них-бо шукає поради. Пустії пророцтва!
65 Що допоможуть ті жертви і храми у шалі кохання?
Вогник незримий утробу з'їдає, і рана невидна
В неї під серцем ятриться; нещасна Дідона палає
Жаром кохання, у шалі ганяє по цілому місту.
Наче та лань необачна, котору поцілив стрілою
70 В критському лісі пастух, що стрілами сипле навколо,
Й зовсім не дбає про те, куди з них яка полетіла.
Лань же чимдуж утікає лісами в діктейські ізвори,
В боці ж у неї стримить увесь час та стріла смертоносна.
От із собою Енея вона скрізь по городу водить,
75 Місто усе і сідонські багатства показує, хоче
Щось пояснити, та рве на півслові. А день звечоріє —
Знову ті самі бенкети справляє і слухати прагне
Знову, безумна, про горе троянське; слова його пильно
З уст випиває. А потім, коли вже розійдуться, й світло
80 Місяця згасне, і темінь настане, й, заходячи, зорі
Кличуть до сну, то в порожніх покоях самотня сумує
І на покинуте ложе лягає сама, відчуває
Близько й, хоча і відсутнього, бачить його біля себе —
Або, полонена образом батьковим, ніжно до лона
85 Горне Асканія – може, обдурить любов невимовну.
Вежі, початі віднині, не тягнуться вгору, і збройних
Вправ юнаки не виконують, гавані й захисних замків
Задля війни не будують; припинено все споруджати —
Й мури високі, і грізні ті башти, що неба сягають.
90 Жінка Юпітера мила, лише зміркувавши, що та вже
В путах хвороби, та й про поговір їй, шаленій, байдуже,
Словом таким до Венери озвалась Сатурнова донька:
«Славу величну і здобич пресвітлу ви разом придбали —
Ти і твій син. Великі і славні всі будуть богове,
95 Як два боги одну жінку обманом своїм подолають.
Знаю і те я прекрасно, що ти, наших мурів злякавшись,
Мала
Цереру, богиню землеробства, вважали законодавицею культури і норм шлюбного життя.
