завтра появить і землю почне осявати,120 Чорну зішлю градову на них тучу, коли гарячкове
Заметушаться ловці й опережуть сітями ізвори,
Зливою змию, заграю громами із хмарного неба.
Все товариство тоді розбіжиться і в темряві зникне.
Вождь тоді Трої й Дідона, обоє, вбіжать до печери
125 Разом. З'явлюся і я там, якщо ж і твоя на те буде
Воля, то їх у подружжя зв'яжу я навік, – хай належна
Буде йому. Тут же буде й весілля?» На те Кітерея
Згоду дала й усміхнулась, бо підступ її зрозуміла.[87]
Рання тим часом із хвиль Океану вже вийшла Аврора,
130 І засвітилося небо промінням, а молодь добірна
З брам висипає і сіті несе очкуваті, і сильця,
Й ратища широколезі; їздці виїжджають массільські
З турмою гончих собак. Та чомусь забарилась цариця
В спальні, і ждуть при порозі на неї пунійські вельможі.
135 Жде й дзвінконогий баский аргамак біля входу, – в оздобі
З пурпуру й золота він неспокійно глодає вудила, Піною вкриті.
Аж, зрештою, вийшла із почтом великим:
Шати сідонські на ній і обшиті каймою в мережах,
І сагайдак золотий, із золота шпилька у косах,
140 Застібка з золота шати багряні на ній запинає.
От і фрігійський з'явився загін, і з Іулом веселим
Всі виступають. Та серед усіх сам Еней найпишніший
Між товариством з'явився й з'єднав ті загони обидва.
Мов Аполлон, що додому з зимівлі з-над Ксанту вертає
145 І прибуває з Лікії на Делос, щоб тут відновити
Знов хороводи, а при вівтарях уже товпляться всуміш
Жителі Криту й дріопи строкаті, іще й агатірси;[88]
Сам він ступає верхів'ями Кінту, і кучері буйні
Лавром вінчає м'яким, і вінець золотий накладає,
150 Й стріли на плечах дзвенять, – та нічим же не гірший від нього,
Ідучи верхи, Еней: такою він сяє красою.
А прибули вони в гори високі, у нетрі безкраї,
З гір позбігали козулі, із скельних верхів розігнавшись,
Олені з другого боку поля пробігають розлогі,
155 Куряву збили, тікають, юрбою верхи покидають.
А молоденький Асканій на борзому конику грає
По долинах то з одними, то з другими йде в перегони;
Молиться в серці, щоб так йому з гір або лев рудошкірий,
Або запінений дикий кабан на путі нагодився.
160 Але тим часом по цілому небу знялися великі
Шуми і гуркіт, і ринула злива усуміш із градом.
Тут весь тірійський загін і за ним уся молодь троянська,
З ними й дарданський Венерин унучок у сторони різні,
Перелякавшись, розбіглись шукать собі схову; тут ріки
165 З гір полилися. Дідона й володар троянський в печеру
Вбігли глибоку, в ту ж саму. І перша Земля і Юнона,[89]
Шлюбів творителька, знак подали. Заіскрилося небо
І відгукнулось на шлюб цей; заплакали німфи на горах.[90]
Мить та найпершою горя і смерті
Підступ Юнони, яка хотіла затримати Енея в Африці і не пустити в Італію.
Аполлон узимку перебував у Лікії, в Малій Азії, а влітку на острові Делосі, де його прихід вітали співами й танцями.
Землю, як найдавнішу з богинь, подібно Юноні, вважали покровителькою шлюбного життя.
У цьому шлюбі блискавка була замість весільного смолоскипа і плач німф заміняв весільні співи.
