його, мабуть, вона прочитала ще в підлітковому віці. «Мадам, ви будете розмовляти?»
– Мендо, – тихо покликала вона.
Аменда подивилася на неї, і її сині очі, очі родини Дебушерів, були такі великі й такі довірливі, що Лізі подумала, їй, певно, не вдасться заговорити з Амендою про те, що вона хотіла б від неї почути: про Скота й про були, Скота й криваві були. Якби Аменда прийшла до цього сама, скажімо, тоді, коли вони лежатимуть удвох у темряві, це була б одна річ. Але заговорити про це з нею самій, після того як Аменда пережила такий день?
Та й для тебе день видався нелегкий, маленька Лізі.
Це була правда, але це не давало їй права порушувати той мир, який вона бачила тепер в очах Аменди.
– Що ти хотіла, Лізі?
– Ти хочеш випити трохи какао перед сном?
Аменда усміхнулася. Ця усмішка зробила її на багато років молодшою.
– Какао перед сном – це буде просто чудово.
Тож вони випили какао, і коли Аменда мала проблеми зі своєю філіжанкою, вона знайшла собі химерно скручену пластикову соломинку – така соломинка почувала б себе якраз на місці на полицях крамниці всіляких дрібничок Оберна – в одному зі своїх кухонних буфетів. Перш ніж занурити її одним кінцем у какао, вона подала її Лізі (затиснувши між двома пальцями, тим жестом, який їй показав лікар) і сказала:
– Поглянь-но, Лізі, це мій мозок.
На якусь мить Лізі лише роззявила рот від подиву, неспроможна повірити, що справді почула, як Аменда пожартувала. Потім зареготала. Вони обидві зареготали.
12
Вони випили какао, по черзі почистили зуби, як робили дуже давно в тому сільському будинку, в якому виросли, а тоді полягали в ліжко. І коли світло нічника було вимкнуте і в кімнаті стало темно, Аменда вимовила ім’я сестри.
«Ой, леле, починається знову, – роздратовано подумала Лізі. – Зараз знову доведеться мені вислухати обвинувальну промову, спрямовану проти доброго старого Чарлі. А може… я почую від неї про бул? Може, я дочекалася того, про що мені справді хотілося б поговорити?»
– Чого тобі, Мендо?
– Дякую, що ти допомогла мені, – сказала сестра. – Та мазь, якою лікар намастив мої руки, дає мені справжню полегкість.
І перекинулася на другий бік, відвернувшись від Лізі.
Лізі знову була вкрай здивована – невже це все? Схоже було, що так, бо вже за хвилину або дві дихання Аменди уповільнилося до глибокого рівного дихання сну. Вона ще може прокинутися вночі й захотіти прийняти тайленол, але цієї миті вона справді заснула.
Лізі не сподівалася, що їй так само пощастить. Вона не спала ні з ким від тієї ночі, коли її чоловік вирушив у свою останню подорож, і втратила цю звичку. Крім того, вона мала ще подумати про «Зака Маккула», не кажучи вже про Закового роботодавця, сучого сина, інкунка Вудбоді. Незабаром вона поговорить із Вудбоді. Уже завтра й поговорить. А тим часом їй не зашкодить провести кілька безсонних годин, можливо, й усю ніч не спати, провівши останні дві або три го
