тобі долоні клятущими гострими уламками блюдця.
– Але ж я не могла добутися до нього, хіба я могла? – запитала Аменда й вилила цілий потік лютих прокльонів, націлених на Чарлі Коріво та його нову дружину – таку собі суміш дорослих матюків і дитячого белькотіння, яка наповнила Лізі зачудуванням, подивом і захватом.
Коли Аменда замовкла, щоб перевести дух, Лізі сказала:
– Гівноротий мамкотрахач? Ого.
– Ну тебе нахер також, Лізі, – похмуро відповіла їй сестра.
– Якщо ти хочеш сьогодні повернутися додому, то я не радила б тобі застосовувати більшість із цих слів у розмові з лікарем, який оглядатиме твої руки.
– Ти думаєш, я зовсім дурна?
– Ні, не думаю. Гадаю, якби ти сказала, що ненавидиш його, цього було б досить.
– Мої руки знову кровоточать.
– Дуже?
– Та ні, зовсім трошки. Я думаю, було б добре, якби ти змазала мені їх вазеліном.
– Справді? А від цього тобі не буде боляче?
– Боляче буває від кохання, – урочисто проголосила Аменда… і раптом пирснула сміхом, який приніс Лізі велику полегкість.
Незабаром вона й Дарла посадили Аменду в БМВ Лізі й поїхали в напрямку Норвея. Менда стала розпитувати, яких успіхів досягла Лізі в обстеженні кабінету Скота, так, ніби це був кінець нормального дня. Лізі не згадала про дзвінок «Зака Маккула», але розповіла їм про уявний роман «Айк повертається додому» і процитувала їм його єдиний рядок: «Айк повернувся додому з бума, і все було чудово. Бул! Кінець!» Вона хотіла вимовити це слово «бул» у присутності Менди. Хотіла подивитись, як вона на нього відреагує.
Дарла відреагувала першою.
– Ти одружилася з дивним чоловіком, Лізо, – сказала вона.
– Ніби я сама цього не знаю, люба. – Лізі подивилася в дзеркальце заднього огляду на Аменду, що сиділа сама-одна на задньому сидінні. – А ти що думаєш, Мендо?
Аменда знизала плечима, і Лізі спочатку подумала, що це і буде її єдиною відповіддю. Але потім із неї полився бурхливий словесний потік:
– Це було суто в його дусі, більш немає чого тут сказати. Одного разу він підвозив мене до міста – йому треба було до крамниці канцелярського обладнання, а я хотіла купити нові черевики, ну, ти знаєш, добрі черевики або чоботи, які я взуваю для лісових прогулянок, такі, як оці. Сталося так, що ми проминали крамницю дрібних товарів Оберна. Доти він ніколи її не бачив, і ніщо не могло йому перешкодити зупинити біля неї машину й увійти подивитися, що там є. Він поводився як десятирічний хлопчисько! Мені не треба було нічого, крім чобіт із високими халявами фірми Едді Бауера, аби я могла ходити в лісі й не боятися, що отруйний плющ обплутає мене з голови до ніг, а він хотів закупити всю ту довбану крамницю. Порошок від сверблячки, іграшкові сирени, жувальну гумку з перцем, гігієнічні пластикові пакети, окуляри, що захищають від рентгенівського випромінювання, забула, як
