style="font-size:15px;"> Те, що Аменда отямилася, стало першою приємною подією. Те, що Мансінґер, черговий лікар, не був сивочолим ветераном, стало другою. Він не здавався таким юним, як Янцен, лікар, із яким познайомилася Лізі під час останньої хвороби Скота, але вона здивувалася б, якби він сказав, що йому за тридцять. Третьою сприятливою для них подією – хоч вона ніколи не повірила б, якби хтось сказав їй про це наперед, – стало прибуття людей, які потрапили в автомобільну аварію на дорозі до Свідена.
Їх там не було, коли Лізі й Дарла привезли Аменду до пункту невідкладної допомоги лікарні Святого Стефана; тоді в приймальному покої вони застали лише хлопчика років десяти та його матір. У хлопчика був висип якихось прищиків, і мати сварилася на нього, щоб він не роздряпував їх. Вона все ще вичитувала йому, коли обох запросили до однієї з кімнат на огляд. Через п’ять хвилин хлопчик повернувся із забинтованими руками і похмурим виразом обличчя. Мати держала в руках кілька тюбиків із мазями й усе ще бурчала.
Медсестра викликала Аменду.
– Доктор Мансінґер огляне вас, моя люба.
Вона говорила з очевидним мейнським акцентом.
Аменда подивилася спершу на Лізі, потім на Дарлу своїм гордовитим, зухвалим поглядом, поглядом королеви Єлизавети.
– Я волію зустрітися з ним сама-одна, – сказала вона.
– Звичайно, ваша Висока Таємничосте, – мовила Лізі й показала Аменді язик.
У цю мить її мало обходило, на скільки часу вони захочуть залишити в себе цю кощаву стерву, яка завдавала їм стільки клопоту, – на одну ніч, на тиждень чи, може, на рік і один день. Яка різниця, що там Аменда прошепотіла біля кухонного столу, коли Лізі опустилася навколішки біля неї? Певно, вона тільки щось буркнула, як і згодом, звертаючись до Дарли. Але навіть якщо вона сказала те слово, яке їй учулося, то невже вона справді хотіла б повернутися в дім Аменди і спати з нею в одній кімнаті та вдихати її божевільні випари, тоді як вона має чудове власне ліжко у себе вдома? «Цю паршиву справу слід закрити, моя люба дитино», – сказав би їй Скот.
– Ти тільки пам’ятай, про що ми домовилися, – сказала Дарла. – У тебе був напад божевілля, і ти порізала себе, тому що тебе зрадив твій чоловік. Тепер тобі ліпше. Ти це подолала.
Аменда подивилася на Дарлу поглядом, який Лізі абсолютно не змогла прочитати.
– Так і є, – сказала вона. – Я це подолала.
9
Люди з містечка Свіден, що потрапили в автомобільну аварію, з’явилися незабаром по тому. Лізі не назвала б це сприятливою для них подією, якби хтось із них був тяжко поранений, проте, схоже, такого ні з ким не сталося. Усі вони пересувалися на своїх ногах, а двоє чоловіків навіть сміялися, розмовляючи про щось. Одна дівчина, віком років сімнадцяти, плакала. Вона мала кров у волоссі й шмарклі на верхній губі. Усього їх було шестеро, майже напевне з двох різних автомобілів, і сильний запах пива було чути від тих двох, які сміялися,
