потрібен твій талант, моя дорогенька, а також твоя краса, – сказав дядя Ваня. – Хтось, кому я можу довіряти, хтось із твоєю розсудливістю.
Він підійшов ближче, і Домініка відчула лестощі, загорнуті в тепло його тіла.
– Це просте завдання, майже гра, зустрітись із чоловіком, познайомитись із ним. Пізніше я зможу надати більше деталей.
Змій.
– Ти погодишся допомогти своєму старому дядькові? – спитав Ваня, тримаючи руки в неї на плечах. Змій, що вистромлює язика, вивідуючи. Просити її в такий момент було жахливо, типово по-свинськи. Домініці здавалося, що її серце стукотить у пульсуючій нозі.
У Вані над головою розцвів жовтий німб, ніби в якогось візантійського святого. Потім до неї повернулось звичне дихання, а разом з ним і цілковитий спокій. І саме через те, що він вирішив, ніби вона відмовить, Домініка погодилась. Вона спокійно поглянула назад, помітивши, як звузились його очі, як він міркує. Вона бачила, як він намагається проаналізувати її обличчя, та нічого не видала, і він зреагував.
– Чудово, – сказав Ваня. – Знай, що твій батько пишався б тобою. Він був таким патріотом. І доньку свою виховав патріоткою. Патріоткою Росії.
«Скажеш ще щось про мого батька, я нахилюся та відкушу твою нижню губу», – подумала вона. Натомість Домініка наділила його усмішкою, дію якої відкрила для себе не так давно.
– Тепер, коли моїй кар’єрі балерини кінець, – сказала вона, – можна зайнятись і таємними справами для вас.
Обличчя Вані ледь не розпливлося в посмішці, та він одразу опанував себе. Забрав руки з її плечей.
– Приїзди до мене наступного тижня, – сказав він, дивлячись на її гіпс. – Якщо зможеш. Я вишлю по тебе машину.
Ваня застібнув свій легкий вовняний костюм. Узяв її руку в свою дебелу лапу, близько нахилився до неї.
– Нумо, попрощайся з дядечком як слід.
Домініка поклала руки йому на плечі та легенько цмокнула в обидві щоки, глянувши на мить на його вологі масні губи. Аромат лаванди та жовтий німб.
Він прошепотів їй на вухо:
– Я не прошу про безкоштовну допомогу, – сказав він. – Гадаю, я зможу посприяти щодо вашої квартири.
Домініка відсахнулася.
– Твоя мати її не втратить, навіть після смерті батька. Це дуже її втішить.
Ваня відпустив її руку, випростався та вийшов з кімнати. Вона здивовано дивилась, як за його спиною зачиняються двері. «Ось воно, перше відчуття ярма на шиї», – подумала Домініка.
Опинившись на вулиці, Ваня жестом вказав водієві їхати і вмостився на задньому сидінні свого «мерседеса». «Що ж, – подумав він, зітхнувши, – вшанував. Брат Василій був кабінетним академіком і жив минулим. І та невістка. Вона вже з глузду з’їхала, божевільна. А от небога – справжнісінька тобі грецька статуя, – вона ідеально годиться для цієї справи, добре, що я про неї згадав. Тепер, з травмою ноги, у неї немає вибору. Вона навчиться чомусь іншому. Та квартира коштує мільйони», – думав Ваня. Так, зрештою, це сім’я, і це найменше, що він може зробити.
Того
