між різними фігурами: порівнював їхні сторони й кути.
За кілька днів, раптово зайшовши до синової кімнати, Етьєн Паскаль побачив, що хлопчина колінкує підлогою, то зосереджено суплячись, то всміхаючись, малюючи вуглиною лінії та витираючи їх рукавом. Блез так захопився, що не відразу помітив батька. А коли зрозумів, що його викрито за забороненими дослідженнями, знітився, але поділився з батьком своїм новим відкриттям: він зрозумів, що як скласти всі внутрішні кути трикутника, то їхній розмір дорівнюватиме двом прямим кутам. Зараз ми сказали б, що сума внутрішніх кутів трикутника дорівнює 180 градусам, але Блез, звісно, поняття не мав про градуси.
Етьєн із подивом упізнав 32-у теорему з книги «Начала» давньогрецького математика Евкліда. Він заходився розпитувати сина, як той дійшов такого висновку, і Блез перерахував інші теореми й аксіоми класичної геометрії, які відкрив і довів самостійно. Він не знав наукових термінів і називав прямі «дрючками», кола – «кільцями», трикутники – «капелюхами на три роги», а прямокутники – «столами». Та Етьєн зрозумів, що його 12-річний син пройшов тим самим шляхом, який подолали за багато сторіч найкращі античні вчені.
Батько був такий збентежений і зворушений, що, не сказавши більш ні слова, вирушив до свого друга-математика порадитися. Разом вони вирішили, що своєю наполегливістю Блез заслужив право вивчати все, що захоче.
Хто піклувався про дітей по смерті матері?
Що незвичайного було у поведінці малого Блеза? Які риси характеру він виявляв?
Яким був у Етьєна Паскаля план навчання його дітей? Чи вдалося втілити його в життя?
Глава третя, у якій до Блеза вперше приходить слава
Отже, щасливий Блез отримав нарешті те, чого так прагнув – не іграшку, не ласощі, а ту омріяну працю Евкліда, в якій були зібрані всі знання давньогрецьких математиків, – «Начала». Праця складалася з кількох томів. Це не був підручник або популярна енциклопедія, та й написані «Начала» зовсім не для дітей. Але Блез проводив над книгою весь вільний час, заглиблюючись у теореми і докази. Суворий батько не звільнив його від латинської та грецької – хлопчикові, як і раніше, доводилося докладати максимум старанності для вивчення древніх мов, а в пообідній час до них додалися історія і фізика. Та тепер він міг займатися ще й тим, що цікавило його найбільше у світі, – математикою.
Етьєн спостерігав за успіхами сина, який самотужки, не звертаючись за поясненнями, ковтав книги античних учених (за Евклідом пішли Архімед, Аполлоній та інші математики), і не міг приховати своєї радості. Батькові з сином завжди було що обговорити. І хоча в ті часи вважалося, що в присутності дорослих дітей має бути «видно, але не чутно», Блезу дозволялося брати участь у розмовах з ученими друзями батька.
Ба більше – Етьєн почав брати сина-підлітка на щотижневі збори, які проходили в келії ченця-францисканця
