style="font-size:15px;"> Завдяки наполегливості, чесності та здоровому глузду Альфред Робертс мав чудову ділову та особисту репутацію. В церкві його знали як активіста, проповідника й гарного організатора, тож віднедавна Альфред почав думати про те, щоб коли-небудь подати свою кандидатуру в міську раду Грентема. Завдяки роботі він був знайомий з багатьма, розумів життєві обставини людей і мав безліч ідей щодо того, як зробити місто кращим, чистішим, затишнішим і безпечнішим для його жителів.
Протягом усіх цих щасливих років Альфред Робертс мріяв про хлопчика – сина, якому можна буде передати досвід і бізнес. Адже дівчатка дорослішають і полишають батьків, виходячи заміж і живучи інтересами власної родини та дітей. Саме такою, дякувати Богу, є його Беатріс і такою, вочевидь, виросте його маленька Мюріел… Сходи знову скрипнули від кроків медсестри.
– Містере Робертс, лікар дозволив увійти. Щоправда, ваша доня вже спить, але новонароджені погано чують, не бійтеся її розбудити, – сказала вона.
Чоловік піднявся нагору та увійшов до кімнати. Немовля, загорнене в ковдру, посапувало уві сні. Глянувши на доньку, Альфред дещо вимушено посміхнувся дружині.
– Вибач, коханий! Я доклала всіх зусиль, але це знову дівчинка, – винувато промовила до чоловіка Беатріс.
– Усе гаразд, виховаємо ще одну доньку – досвід вже маємо! Та й для Мюріел сестричка, певно, краща за братика… Я тут подумав: нехай її ім’я теж буде на «М» – Маргарет! Як гадаєш? – спробував зняти напруження Альфред.
– Так, Мегі – чудова ідея! – Беатріс була вдячна чоловікові, що він принаймні знайшов у собі сили приховати розчарування. – А як вам, лікарю, таке ім’я? – запитала вона у чоловіка в білому халаті, який щось писав у блокноті.
– Маргарет? Здається, в перекладі з грецької це означає «перлина»… Але перли – мовчазні, а ваша так уміє волати! Певно, стане співачкою. Ну, або великим оратором – у парламенті виступатиме! – не піднімаючи погляду від білого аркуша відповів лікар. – Тож мені вже час іти до інших пацієнтів, але якщо майбутньому депутатові чи його мамі щось знадобиться – ви знаєте, де мене шукати, – сказав він, простягаючи Альфреду рецепт.
Лікар, звісно, жартував. Стати великим оратором і членом парламенту доньці бакалійника з Грентема було ще неймовірніше, ніж зробити кар’єру співачки. У 1925 році, лише за 7 років після того, як англійки взагалі вибороли право брати участь у виборах, це було просто фантастичним припущенням. Але Альфреду Робертсу жарт лікаря припав до душі.
– А й справді, чому ні? Після війни – не дай Боже їй повторитися на пам’яті нашого покоління – жінки ким тільки не працюють. Й інженерами, і лікарями, і вченими. У газетах писали навіть про дівчат-пілотів. Співачкою я їй, мабуть, стати не дозволю, а ось політиком – та будь ласка! Втім, сама обиратиме, а поки що нехай спить і росте. Дякую вам, лікарю, і тобі, Беатріс, за дочку! – абсолютно щиро і
