style="font-size:15px;"> – Дуже приємно познайомитися, Джудіт. Я справді дочка власників магазину на Норт-Парейд, мене звати Маргарет. Але до кінотеатрів я не ходжу – батьки вважають цю розвагу не вартою уваги, і я з ними згодна. Читати книжки набагато цікавіше, вони змушують думати. А кіно – як на мене, воно примітивне, – самовдоволено заявила дівчинка.
– Якщо вам не дозволяють його дивитися – як ви можете про нього судити? Я тільки акторка-початківець, але вже помітила: кожен бачить у фільмах те, що здатний побачити. Взяти, наприклад, комедії Чарлі Чапліна. Деякі глядачі лише глузують з його чергового падіння, а інші замислюються про суть тоталітарної влади, коли він пародіює ненависного вам Гітлера, – промовила Джудіт.
Мабуть, уперше за рік Меггі прикусила свого гострого язичка. Їй було дуже ніяково та соромно – за свою гарячковість, за категоричність. Але вона не звикла здаватися – принаймні так швидко.
– Я бачила афіші фільму, про який ви кажете. Як на мене, він видається дурним. Хоча іноді, якщо чесно, я хотіла би подивитися кіно. Хоча б для того, щоб скласти власну думку про стрічки, якими захоплюються мої однокласниці.
– Повірте, якби ви побачили цей фільм – то не розчарувалися б. Я вас запрошую, – і перш ніж Меггі встигла заперечити, Джудіт повела далі: – А батьки вам дозволять – обидва наших батька – члени міської ради, тож знають один одного. До речі, з вашими зовнішніми даними й темпераментом з вас теж могла б вийти непогана акторка… А ось і містер Робертс – як доречно!
Меггі познайомила батька з новою подругою, і вони разом пішли до будівлі мерії. Дорогою Джудіт весело торохкотіла й невимушено зауважила, що непогано б його родині відвідати один з кінотеатрів, що належать її батькові. Меггі при цьому відвернулася. Наскільки б Альфред Робертс не був заглиблений у свої думки, він помітив, як зажевріли щоки його дочки, й одразу все зрозумів. Коли вони лишилися з Меггі наодинці, татко сказав їй:
– Доню, я не проти того, щоб ти дивилася кіно. Ти просто маєш розуміти, що існують більш гідні інтелектуальні види дозвілля. Читання, наприклад, музика, спорт – це творчі заняття, які вимагають певних зусиль від самої тебе, а не просто «поглинання» готового продукту. У багатьох фільмах під виглядом реальності показують красиву казку, а жити ми мусимо тут і зараз. Але я бачу, що ти – серйозна дівчинка, яка вже багато чого усвідомлює. Сьогодні ти підтвердила це. Я згоден з тим, що ти сказала, коли просила маму дозволити тобі вдягнути нову сукню. Під час війни слід дозволяти собі маленькі радощі – трохи більші, ніж у добрі часи.
– Тож я можу піти до кінотеатру? – прямо спитала Меггі.
– Якщо в тебе з’являться нові інтереси та нові гідні друзі – я буду радий. Якщо Джудіт чи її батьки запросять тебе до них у гості чи до кінотеатру – не заперечуватиму. Не думав, що скажу це так швидко, та ще й у перший день війни, але незабаром тобі, пташко, доведеться вилітати з батьківського гнізда. Боюся, для моєї Меггі Грентем
