часто бомблять! – голос Маргарет був сповнений відчаю від думки, що раптом майнула в голові.
– Вітаю вас із завтрашнім днем народження, але телеграма прийшла сьогодні. Я не порушуватиму інструкції і не легковажитиму роботою. Але можу вам сказати, що вона не з Бірмінгема і не від вашої сестри. Ідіть додому й чекайте – пошти для ваших сусідів небагато, і за чверть години я буду у вас.
І літній листоноша почув тільки цокання підборів, що розчинилися в темряві.
– Тату, мамо! Телеграма! – почули вигук молодшої дочки Альфред і Беатріс Робертс, які мирно пили чай в їдальні.
– Яка телеграма? Від Мюріел? – запитала Беатріс захекану доньку.
– Ні! Телеграма прийшла мені, та вона не з Бірмінгема. Я зустріла нашого листоношу – він повідомив мене про телеграму, запевнивши, що вона не від Мюріел. А від кого, не сказав… Зараз він буде тут, каже, хтось із вас має розписатися, – торохкотіла Меггі.
– Цікаво, хто це відправляє Меггі телеграми. Може хтось із військової частини? – вирішив подражнити дочку завжди незворушний батько.
– О, і ви туди, куди й інші! Я цими дурницями не цікавлюся, – відповіла Меггі занадто обурено.
– Не бачу нічого поганого в тому, аби дівчина, якій, між іншим, завтра 18, цікавилася нашими героями-пілотами. У твоїй розважливій поведінці я більш ніж упевнений. До речі, а хто ці «інші», про яких ти говориш? – поцікавився Альфред.
– Ну, наприклад, міс Гіліс… Вона теж чогось натякала на щось подібне. До речі, вона дозволила завтра взяти вихідний з нагоди дня народження. Тож я зайшла дорогою в їдальню – попередити, що завтра готова вийти раніше, на обід. А ще я бачила, як майор Ґібсон сів у машину й поїхав на південь. Як думаєш, навіщо? – запитала Меггі.
– А ти стверджуєш, що пілоти тебе не цікавлять. І до їдальні поспішаєш, і кожний крок майора пильнуєш, – тато продовжував відпускати шпильки в бік занадто збудженої дочки.
– Ти, Альфреде, змушуєш Меггі виправдовуватися невідомо за що, – сказала Беатріс, дивлячись у вікно. – А ось і містер Батлер – піду відчиню.
– І я з тобою! Це моя телеграма!
І Меггі стрімголов помчала вниз, випереджаючи матір. Альфред чув, як вона стрибала через дві сходинки. Дзвінка не було, і він вирішив, що його дочка встигла відчинити двері просто перед самісіньким носом неквапливого листоноші. Альфред узяв на каміні люльку й довго нишпорив по кишенях, шукаючи сірники – як раптом побачив навпроти блискучі очі Маргарет.
– Мене… Взяли… Ось… Зарахували… – тільки й змогла вимовити вона і раптом розридалася.
Увійшовши до кімнати, Беатріс витягнула з пальців доньки телеграму, розгорнула її.
«Шановна міс Робертс! Один зі студентів, який вступив на перший курс коледжу Сомервіль, Оксфорд, вирішив відмовитися від подальшого навчання. Адміністрація коледжу пропонує звільнене ним місце та стипендію на вивчення хімії вам, оскільки саме ваше ім’я було першим зі списку
