щоб панувати. Та чорта пухлого, каже. Он бовщаки, каже, Харків заняли. Оті, каже, справжню свободу роздають: землю зараз ділять, хто скільки захоче.
Де гурт, там мітінг, що неділя, то сход. А на сході:
– Таваріщі громадяни-селяне! Слушайте меня – чистокровнаво большовика. Я триста лет кров за слободу проливав. Как я, значіца, бивав во Хранції, Іспанії, Румунії і Апелсінії, таваріщі, і всякія, значіца, революції і конхветуції видав, то й опредєльоно гаварю й кажу, таваріщі, що нам другаво вихода нет, таваріщі, как советская власть, товаріщі. А по сему, все как адін, таваріщі, і в обязательном порядке за советськую власть, таваріщі. Да здравствует савєтская власть, таваріщі!
– Правільно! Нам только советской власті й нада. Ура! – підхоплюють.
– Таваріщі! Души буржуйов і всякое їх кодло. Зничтожай паразітов до ноги, щоб і в палаті не смерділи! А посему на завод буржуйський. Розбить його до цурки. Хто за мною?
– Верно! Зничтожить все дощенту.
І маса, засліплена химерною свободою, як дика отара, творила божевільні вчинки. За годину-другу диявольської роботи з заводу, фабрики, будови ставала купа румовищ.
Так само в містах, у клюбах, у поїздах.
– А Петлюра, думаєте, бідняк какой-нібудь іль вообще пролітарій? Якраз! Буржуй паршивий! Поддєлався під мужицький разговор і думає земельку захистити. Батько його аж 15 тисяч десятин має на Полтавщині.
– А ви його батька бачили?
– Значить видав, када говорю. Собственноручно у нього деньщиком на фронті служив і видав його отця. Буржуй первейшій.
– Ну й брехун ви так дійсно з первейших.
– Што? Не вірите? Присягнусь на што хатітє, що єта Директорія зробить так, як Центральна Рада. Ця німцям запродалась, а Директорія Антанті глазки строїть. Іш, супчики позбирались! Да сам Петлюра такой чорносотенной генерал, що даже й не подходь. Вдивляюсь, када він і говорить навчился по-мужицьки. Іліж взять – Винниченка? Думаєте, плохая птиця? Шпійон буржуазійський. За грошики хоче обплутать дурака мужика, щоб повернулись генерали і знову в клєщі нас узяли. Но только нєт, братішечкі, не вдасться, не вті взялись. Он Красна гвардія до Полтави добирається. Оті дадуть нам і свободу і всякое удовольствіє.
Баламутився люд, відвертався від своєї державності, розкладалась наша армія, творячи небувале в світі явище масового дезертирства.
І коли треба було уняти у відповідні береги розбуялу стихію мас, – наш провід не зумів вирвати її з цупких лабетів більшовицьких посіпак. Наш уряд не знав, чим живе, чого бажає периферія. Не дістаючи з центру директив, низи робили, що хотіли. Проїжджаючи через станцію Голту, бачив таке. Комендант містечка, повіривши провокації, що більшовики зайняли Київ, оголосив нагло евакуацію. На відході наклав на населення контрибуцію і, під загрозою обстрілу з гармат, вимагав негайної заплати. Лише мої гарячі запевнення, що в Київі ніяких більшовиків нема, збили намір ревного коменданта.
На
