випускав стінну газету – то його було улюблене заняття). Одне слово, був усюди на видноті, все вмів, усе встигав, і ним не могли нахвалитися і віщували йому велике майбутнє.
У школі (за більшовиків вона стала загальноосвітньою) він провчився до двадцять першого року, закінчивши десь чотири класи – більше тодішня школа не мала.
Почалося нове життя, і Лука неповних дванадцяти років (зростом маленький, худенький від постійного недоїдання, погано зодягнений, але чи не найграмотніший у селі) з головою поринув у нове революційне життя. Все в ті ж неповні дванадцять років він разом із своїми друзями та двоюрідними братами Чемерисами – Панасом Пилиповичем та Архипом Пилиповичем і найближчим другом своїм, Юшком Антоном Опанасовичем, відкрили у 1921 році в селі першу хату-читальню і були її активістами. Батько невдовзі став завідувачем хати-читальні, а коли організували лікнеп, був його учителем і вчив дорослих так, що всі до нього йшли охоче. Там же йому вперше приглянулась дівчина Шура, на прізвище Гуржій, із середняків, яку він учив і з якою згодом побрався, ледве їй виповнилося п’ятнадцять років. (Як по-чесному, згадувала мати, то їй тоді й п’ятнадцяти не було, а чотирнадцять. Рік добавили, бо в сільраді не хотіли їх розписувати. Поставили п’ятнадцять, але все одно вагалися – і в п’ятнадцять надто мала ще. От якби, казали, дописати шістнадцять… Але дописали лише п’ятнадцять, і мати подала рушники, коли завідувач хатою-читальнею, на рік за неї старший Лука Чемерис прийшов її сватати.) Був активістом у селі, і до нього селяни йшли, шукаючи правдуматінку, і батько допомагав, як міг, а коли треба, то й у Семенівку чи й кудись вище писав.
Комсомольцем – першим у селі, – він став у чотирнадцять років, у 1926 році, під час роботи 7-го з’їзду ВЛКСМ.
Один зі стендів сільського музею присвячений першим комсомольцям Заїчинців. Ось вони, перші: Чемерис Лука Макарович, Чемерис Афанасій Пилипович (перший тракторист села, починав ще на «Фордзоні», водив трактори аж до виходу на пенсію, трудяга взагалі був превеликий, воістину з раннього ранку й дотемна не злазив з трактора і, мабуть, навічно пропахтів мастилом), Чемерис Архип Пилипович (як тоді говорили, сини Макара та Пилипа, комсомол у моєму селі створили двоюрідні брати Чемериси), Ющенко Олександр Васильович, а секретарем комосередку вони обрали свого товариша Дем’яна Новохатька – останній, пройшовши війну, загине вже в мирний час, коли працюватиме в Семенівці на начальницькій посаді, тіло його привезуть в Заїчинці і поховають на старому кладовищі поруч з могилою мого батька.
Чим тоді комсомольці займалися? Будували нове життя. А ще організовували комсомольські суботники, працювали з молоддю. До речі, молоді в ті роки у селі було дуже багато, більше сотні, а в комсомол вступили лише п’ятеро, і це свідчить, що успіхом в ті роки комсомол не користувався. Вже, пригадую, по війні, як я навчався в школі, в комсомол зараховували (сиріч приймали) усіх гамузом,
