зрозуміти, що відбувається, якась рука міцна, як за призначенням долі, вхопила його за груди і втягнула всередину. Пролунав розпачливий крик про допомогу, потім хрускіт роздроблених кісток, і глуха тиша…
За хвилю велика тінь перемістилася по вікнах порожнього коридору – промчавши між рядом купе і вікнами, й зникла у тамбурі. Хтось відкрив двері на платформу і рвонув сигнал тривоги. Потяг почав раптово сповільнюватись…
Темна постать збігла сходами, нахилилася у напрямку руху, і одним стрибком рвонула у світлі світанку в придорожні чагарники…
Потяг зупинився. Занепокоєна служба довго шукала винуватця тривоги; не відомо було, з якого вагону поступив сигнал. Врешті кондуктори зауважили відсутність одного з колег. – Вагон № 532! – Вони ввірвалися на коридор, почали зазирати у кожне купе і щойно в останньому знайшли нещасну жертву. Якась демонічна сила викрутила йому голову жахливим чином так, що очима, які вилізли з орбіт, він дивився на власну спину. У застиглих білках вранішнє сонце відблискувало жорстокою посмішкою…
З ТОМУ «ШАЛЕНИЙ ПОДОРОЖНІЙ»
СІРА КІМНАТА
Моє нове помешкання мене також не задовольняло. Спершу здавалося: причина, через яку я втік із попереднього, тут абсолютно виключена, і я буду забезпечений від чогось незнаного – того, що змусило мене залишити тамту оселю. Але кілька днів, проведених у цій кімнаті, переконали мене, що новий прихисток є ще гіршим від попереднього, бо певні ознаки, які мене турбували і викликали відразу до нього, тут почали виступати в гострішій, дужче підкресленій формі. Після тижневого перебування у новому приміщенні я дійшов до прикрого висновку, що потрапив у халепу, стократ неприємнішу від колишньої, та що похмурий настрій, який вигнав мене з попереднього помешкання, повертається знову, до того ж у дуже підсиленому вигляді.
Усвідомивши собі цей, не надто привабливий у майбутньому, стан речей, я в першу мить почав шукати причину в собі. Може, це я сам приволік із собою прикрий тон і намагаюся перекинути його на оточення, а, дивлячись на нього, як на щось поза собою, у такий нещирий спосіб намагаюся замаскувати власну неміч?
Але цьому припущенню стало на перешкоді цілковите відчуття внутрішньої рівноваги, яким дихало в той час усе моє єство, і винятково добрий стан здоров’я. Невдовзі дійшов до іншої гіпотези, яка миттю перемінилася на певність, підтверджену щоденним досвідом.
І ось, проваджений непомильним передчуттям, я сягнув по інформацію щодо останнього мешканця, який безпосередньо переді мною винаймав кімнату. Яке ж було моє здивування, коли назвали мені прізвище Борути! Був це той самий чоловік, після якого я наймав і попереднє помешкання. Якийсь дивний збіг обставин змусив мене двічі бути його наступником. Окрім цього, ніщо мене з ним більше не в’язало, не знав навіть, ким він є і як виглядає.
Взагалі-то неможливо було довідатися про нього нічого більшого, ніж те, що називався Мирко Борута і мешкав тут кілька місяців. На запитання, як давно і куди
© М. Трофимук, переклад українською, 1993.
