захопили Варшаву, копняками зігнали сенаторів на сейм й висунули пропозицію підписати угоду про нові кордони.
– І що, – знову не втерпів я. – Підписали?
І, здогадуючись про відповідь, коротко охарактеризував підписантів.
– Ну, не одразу, – заступився за братів-поляків Ігор. – Подискутували трохи. Був там один палкий діяч, чудив, як міг. Спочатку вихопив жезл спікера, кричав: «Я тут спікер!». Його побили, жезл відібрали. Один тамтешній зрадник запропонував йому хабаря, щоб припинив. Він запропонував вдвічі більшого хабаря, аби зрадник не зраджував. Закликав протестувати проти окупації. Не послухали, проголосували, встали та пішли. Тоді він спробував заблокувати…
– Трибуну?
– Ні, ще цікавіше. Двері. Ліг і кричав: «Топчіть мене, не топчіть державу!»
– І як?
– Ну, як, як… потоптали й пройшли.
– І що, стерпів? Нікого на герць шляхетський не викликав? Щось нехарактерна поведінка, як для поляка.
– Він був не поляк, – раптом озвалась Галя. – Литвин він був. Рейтан на прізвище, чи якось так.
– Е-е-е… литовець?
– Білорус, – переклав Ігор. – Галю, звідки знаєш?
– Та, – махнула вона рукою. – Десь чула.
Явно збрехала, але з тим я вирішив розібратися потім, бо історія ставала все цікавішою й цікавішою. І зовсім не схожою на ту, що мені розповідали в радянській школі.
Хай йому чорт, таке я б запам’ятав!
Таке варто було вивчати в молодших класах, повторювати у середніх, ще раз повторювати у випускних, пару разів на семестр згадувати у вишах, і хоча б раз на каденцію розповідати депутатам Верховної Ради! Щоб знали, чим кінчаються палкі дебати, якщо ворог біля воріт.
– А чим скінчилось? – запитав я, трохи вгамувавши емоції.
– Для Польщі? Ну, чим, чим? Того разу втратила майже третину території. Скоро ще шматок втратить, а потім там вискочать палкі енергійні борці з корупцією, захочуть покінчити з окупантами одним рішучим ударом… і все. Польща зникне.
– Та ні! – я нетерпляче смикнув щокою. – З тим Рейтаном, що пробував зірвати голосування. Посадили, мабуть?
– Гірше. Оголосили божевільним й зачистили.
– Як? Чи не полонієм нагодували?
Я пожартував і лише потім допетрав, що жарт вийшов з подвійним дном. Нагодувати поляка полонієм – це справді було б ефектно. Втім, Галя нічого не знала ні про колишнього феесбешника Литвиненка, ні про його отруєння, ні про саме ФСБ, так що оцінити жарт не могла. Та й полоній, здається, в її часи ще не відкрили.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного
