у тому сні обігравався якийсь епізод, один-єдиний, часто-густо не найкривавіший… і отут вже словотерапія не допомагала.
Галине обличчя посвітлішало так, що крізь темряву видно було.
– А й справді, – сказала вона по паузі. – Вони б щодо нас не забарилися… Погані були часи.
– Це ще нічого, – не подумавши, бовкнув я. – Далі мають бути ще гірші.
– Далі? – зацікавилася Галина.
– Ну, далі у минуле, – пояснив очевидне я. – Ще на сотню років вперед. Чи то, пак, назад, хай їй чорт, цій термінології! У сімнадцятому столітті.
– А, – якось безрадісно погодилась Галя. – Мабуть, що так.
І раптом спитала:
– А що там було?
Я трохи здивувався, і, мабуть, це було помітно навіть крізь темряву.
– У школі про це якось побіжно згадали, – пояснила Галина. – Що була війна, що погроми були, поляки лізли, але потім цар-батюшка узяв все під свою руку, й… ну, краще стало.
Мабуть, я скривився, і, мабуть, вже стало світліше, бо вона те помітила.
– А ще, згадую, якусь назву для того часу придумали… тільки не можу згадати, яку.
– Руїна, – почулося ззаду. Голос був Ігорів, а от кроків, які мали сигналізувати про його підхід, чомусь не почулося. Навчений, гад. Вміє лісом ходити так, щоб гілка не тріснула, травинка не ворухнулась, сорока з переляку не зацокотіла. І з цією освітою у нього, здається, трохи краще, аніж у мене.
І з нахабністю теж, бо всівся він з лівого боку від Галі, причому не на пристойній дистанції, а впритул. Не знаю, як жінка, а Ігор, мабуть, отримав немале задоволення.
І тут Галя мене здивувала, бо замість зробити вигляд, ніби геть нічого не помітила, як то зазвичай роблять дівчата у цьому випадку – взяла та й відсунулася. До мене. Ледь-ледь, але й цього вистачило, щоб доторкнутися.
Ну що тут скажеш? Приємне було відчуття, дуже приємне. Жіночі стегна, пружні й гарячі – не сучкувата колода, і доторк цією частиною діє на чоловіків значно потужніше, аніж навіть поцілунок. Так, було, дражнили нас, хлопців-однокласників, дівчата на сьомому році школи, коли вже почали тріщати платтячка, наливаючись жіночою силою, й хотілося якнайскоріш ту силу випробувати. Не дати – а так, подражнити.
За результатами того дражніння двоє восьмикласниць були змушені здавати іспити на місяць раніше – скажімо так, із медично-демографічних причин. Одній з них вища освіта не світила у будь-якому випадку, а друга впевнено йшла на золоту медаль і мала плани. Чого їм заманулося так рано в гречку стрибнути, та ще й з наслідками – не уявляю.
Останній раз, коли я про неї чув, плани вже будували за неї, а вона лише виконувала – видати те, видати се, розписатись і матеріально відповісти за нестачу мікрометрів, а як без нестачі на заводському складі?
Ніяк.
Спогад трохи протверезив, і я помітив, що Галя в мікрометрах потреби не мала, бо посунулась ювелірно, якщо тут, звісно, підходить цей термін. Тепер сиділа точнісінько
