їх назовні під час прогулянок. Тож чим довше їхні гості тут пробудуть, тим краще для них самих, бо з часом побут їхній ставатиме все приємніший. Христоф відповів, що вони планують залишитися тут лише на одну ніч.
– Тоді ви, можливо, й не побачите її… – пробурмотів тихо ключник.
Втім, гості добре почули його слова.
– Кого «її»? – першою перепитала Софія.
Той затнувся і прикусив безкровну старечу губу.
– Не зважайте, – спробував відговоритися ключник.
Це ще більше підігріло інтерес прибулих.
– Кого чи що пан має на увазі? – запитав тепер уже Христоф.
Відвівши погляд, ключник неохоче промовив:
– Челядь бачить іноді величезну рись з вогненними очима, що гуляє вночі по замкових стінах і подвір’ї… Кажуть, це демон, що приходить сюди з пекла…
– А ви її бачили? – з цікавістю мовила Софія.
– Так, декілька разів… Інакше не повірив би і сказав, що все це вигадки.
– І що потрібно цьому демонові в подобі рисі?
– Невідомо.
– Тобто він не чинить жодного зла?
– Ні, лише лякає челядників до смерті.
– Гадаю, дурня якась, – несподівано сказав Христоф.
Йому пригадалася зустріч з дивакуватим й моторошним на вигляд вершником, що показав їм сьогодні шлях. Для одного дня здавалось забагато чортівні. Від такої раптової різкості з вуст гостя ключник згорбився і замовк, озвавшись після цього лише раз:
– Вечеря о дев’ятій в комендантській трапезній. На вас чекатиме єгомосць Фірлей.
Відкланявшись, він з такою ж спритністю збіг донизу по сходах, з якою піднявся сюди. Залишалося тільки здогадуватись, звідки в такому геть немолодому тілі стільки спритності.
– Ти міг би бути з ним гречніший, – дорікнула Софія, щойно кроки ключника затихли десь унизу сходів.
– Так, міг би, – Христоф і сам це розумів, проте втома далася взнаки і не сприяла ввічливому поводженню.
Хотілося чимшвидше і хоч ненадовго простягнутись на якійсь лежанці. Хай навіть у смердячому замковому покої. Він мовчки повернувся до неї спиною і рушив до своєї кімнати. Всередині, лиш знявши з поясу шаблю, чоловік ліг горілиць на низьке трухляве ліжко і з насолодою заплющив очі.
Сон прийшов до нього миттєво. Спершу липкою темною пеленою застелив йому очі, а потім крізь неї почало пробиватися світло. Врешті воно зібралося у два яскраві вогники, які пломеніли на відстані руки від нього. Придивившись до них, Христоф зрозумів, що насправді це пара чиїхось очей. Вони дивились пильно, мовби прагнули спопелити його. В цю мить чоловік з жахом відчув, що тіло його сухе, наче папір. Отже, як тільки ті вогники до нього наблизяться, він спалахне. Та ще раніше всередині загорілось відчуття страху. І яким же був його подив, коли разом зі страхом він почав відчувати дивну насолоду. Вона огортала його і пульсувала в ньому, мовби замість крові в жилах
