поцікавився Блейк.
– Ну ось, тепер ви скажете, що й я містик-дилетант, – дещо зніяковіло, але посміхаючись промовив слуга Божий. – Це вийшло у мене випадково. Дрейдж не винен у злочині… в цьому злочині. Він просто шантажував одного чоловіка і тому вештався біля воріт, але він, природно, не був зацікавлений ні в розголошенні таємниці, ні в смерті Мертона, дуже невигідній йому. Втім, про нього пізніше. Зараз я лише хотів, щоб він не завів нас на манівці.
– На манівці від чого? – зацікавився його співрозмовник.
– Від істини, – відповів священик, спокійно дивлячись на нього з-під примружених повік.
– Маєте на увазі, – захвилювався Блейк, – що вам відома істина?
– Так, мабуть, – скромно підтвердив патер Браун.
Стало дуже тихо, потім Крейк раптом крикнув:
– Та куди ж подівся секретар? Вілтон! Він має бути тут.
– Ми з паном Вілтоном підтримуємо один із одним зв’язок, – повідомив священик. – Мало того, я просив його зателефонувати сюди і незабаром чекаю на його дзвінок. Можу додати також, що в певному сенсі ми і до істини докопувалися спільно.
– Якщо так, то я спокійний, – буркнув Крейк. – Вілтон, як мисливський собака, йшов по сліду за цим невловимим мерзотником, тож кращого супутника для полювання вам не знайти. Але яким чином ви, в біса, докопалися до істини? Звідки ви про неї дізналися?
– Від вас, – тихо відповів священик, лагідно, але твердо дивлячись в очі розсердженому ветерану. – Я маю на увазі, що до розгадки мене підштовхнула ваша розповідь про індіанця, котрий кинув ніж у чоловіка, який стояв на мурі.
– Ви вже кілька разів це казали, – з подивом сказав Вейн. – Але що тут спільного? Що будинок цей схожий на фортецю, і отже, стрілу, як і той ніж, закинули рукою? Але ж стріла прилетіла здалеку. Її не могли закинути на таку відстань. Стріла полетіла б далеко, а ми всі тупцяємо на місці.
– Боюся, ви не збагнули, що з чим порівнювати, – сказав патер Браун. – Справа зовсім не в тому, як далеко можна щось закинути. Зброя була використана незвичайним чином – ось що головне. Люди, котрі стояли на мурі, гадали, що ніж придатний лише для рукопашної сутички, і не допетрали, що його можна метнути, як дротик. В іншому, відомому мені випадку люди вважали зброю, про яку йшла мова, тільки метальною і не втямили, що стрілою можна заколоти, як списом. Коротко кажучи, мораль тут така: якщо ніж міг стати стрілою, то і стріла могла стати ножем.
Усі погляди були спрямовані тепер на священика, але він, ніби не помічаючи їх, продовжував усе тим же буденним тоном:
– Ми намагалися здогадатися, хто стріляв у вікно, де перебував стрілець і таке інше. Але ж ніхто не стріляв. Та й потрапила стріла в кімнату зовсім не через вікно.
– Як же вона туди потрапила? – розвів руками адвокат, насупившись.
– Гадаю, її хтось приніс, – сказав патер Браун. – Внести стрілу в будинок і заховати її було неважко. Той, хто це зробив, підійшов
