не чув про рубін.
Він помовчав і продовжував неквапливо:
– Вам скажуть, що теорії неважливі, що логіка та філософія не пов’язані зі життям. Не вірте. Розум – від Бога, і далеко не байдуже, чи розумне те, що відбувається. Якщо воно нерозумне, щось не гаразд. Згадайте ту суперечку. Які там були теорії? Гардкасл не без зарозумілості назвав ученими іменами філософські загадки, як годиться. Гантер вважав, що все – суцільне одурення і поривався це довести. Леді Маунтіґл сказала, що він тому і приїхав, аби зустрітися з цим Учителем. Приїжджає він рідко, з Маунтіґлом не ладнає, але, коли почув, що буде індус, то поспішив сюди. Чудово. Однак у намет пішов Гардкасл, а не він. Він сказав, що гидує нісенітницями, хоча йому вистачило терпіння на те, щоб приїхати заради неї. Щось не збігається. Як ви пам’ятаєте, він сказав «ворожити», а наша господиня пояснила йому, що це – хіромантія.
– Гадаєте, що це була відмовка? – розгубився співрозмовник.
– Я так думав спочатку, – відказав священик, – але тепер знаю, що це і є справжня причина. Він не міг піти до хіроманта, бо…
– Бо… – нетерпляче вставив детектив.
– Бо не хотів зняти рукавичку, – пояснив патер Браун.
– Рукавичку? – перепитав той.
– Якби він її зняв, – незлостиво сказав священик, – всі побачили б, що у нього пофарбована рука. Так, він приїхав саме через індуса. І добре приготувався.
– Ви хочете сказати, – вигукнув сищик, – що це була його рука? Так він же стояв по той бік!
– Підіть туди, спробуйте самі, і ви побачите, що це неважко, – зітхнув священик. – Він нахилився у дворик, здер рукавичку, висунув руку з-за колони, іншою рукою схопив індуса і почав кричати. Я відразу помітив, що він тримає жертву однією рукою, тоді як будь-яка нормальна людина тримала б двома. Другою він засунув камінь у кишеню.
Запала мовчанка. Нарешті детектив повільно промовив:
– А все ж загадка залишається. Чому старий чаклун так дивно поводився? Якщо він не крав, якого біса не сказав це прямо?! Чому не сердився, коли його звинувачували й обшукували? Чому сидів і посміхався, і спілкувався натяками?
– Ось! – дзвінко вигукнув священик. – Нарешті ми дійшли до суті! Вони ніяк не хочуть збагнути одного. Леді Маунтіґл каже, що всі релігії однакові. Якби так було! Вони бувають настільки різними, що найкраща людина однієї віри і пальцем не ворухне у ситуації, яка глибоко зачепить представника іншої віри. Я казав, що не дуже жалую духовну силу, бо вона підкреслює силу, а не духовність. Не думаю, що цей Учитель став би красти камінь, швидше – ні, навіщо це йому? У нього інші спокуси, наприклад, вкрасти диво, яке належить йому не більше, ніж «Багряний місяць». Цій спокусі він і піддався. А питання про те, чий це камінь, йому невтямки. Він не думав: «Чи можна красти?» Він думав: «Чи достатньо я сильний, щоб перенести рубін на край світу?» Такі речі я й маю на увазі, коли кажу, що релігії різні. Індус пишається духовною силою. Але те, що він називає духовним, зовсім не збігається з тим, що ми називаємо праведним. Це означає швидше «не належить плоті» або «панує над матерією», словом
