кров. Убитий, як сказав доктор Сімон, справді не належав до їхньої компанії, але, можливо, він мав намір приєднатися до неї, бо був явно одягнений для такої нагоди.
Валантен опустився на коліна і з якнайбільшою професійною ретельністю досліджував траву та землю навколо тіла. Його приклад, хоча і не так спритно, наслідував лікар, а також – зовсім уже мляво – і англійський шляхтич. Їхні пошуки результатів не дали, якщо не брати до уваги зламані або пообривані галузки, які Валантен підняв і, побіжно оглянувши, відкинув геть.
– Атож, – похмуро промовив він, – купка гіляччя і зовсім стороння людина з відрубаною головою. Більше нічого.
Зависла нервова тиша, і тут Ґелловей остаточно втратив самовладання і раптом пронизливо зойкнув:
– Хто це там? Ген там, біля паркану!
У світлі місяця туманною поволокою до них нерішуче наблизився чоловічок із незграбно великою головою. Його можна було б сприйняти як гобліна, але він виявився нешкідливим священиком, котрого вони залишили у вітальні.
– Я зауважив, – лагідно промовив він, – що в садочок немає ні хвіртки, ні воріт…
Валантен роздратовано насупив чорні брови, як завжди при вигляді сутани. Але він був справедливий, тому погодився.
– Авжеж, маєте рацію, – сказав він. – Перш, ніж ми з’ясуємо, що це за вбивство, доведеться встановити, як він тут опинився. А тепер, панове, ось що. Якщо дивитися без огляду на мою посаду і статус, то погодимося, що декотрих високопоставлених осіб цілком можна і не вмішувати. Серед нас є жінки й іноземний посол. Оскільки нам доводиться констатувати злочин, доведеться і розслідувати його відповідним чином. Але поки що я можу чинити на власний розсуд. Я – начальник поліції, особа настільки офіційна, що можу діяти приватно. Сподіваюся, що очищу від підозри всіх гостей до єдиного, перш ніж викликати своїх співробітників. Панове, під ваше чесне слово прошу вас не залишати будинок до завтрашнього полудня, спальні є для всіх. Сімоне, ви, мабуть, знаєте, де знайти мого слугу Івана. Я довіряю йому в усьому. Передайте, щоб він залишив на своєму місці когось із слуг і зараз же йшов сюди. Лорде Ґелловей, ніхто не зможе краще за вас повідомити всіх леді так, аби не виникла паніка. Їм також не можна буде поїхати. Ми з патером Брауном залишимося біля тіла.
Коли в Валантені промовляв командирський дух, йому корилися, як бойовій сурмі. Доктор Сімон подався у вестибюль і надіслав Івана – приватного детектива на службі у детектива державного. Ґелловей пройшов у вітальню і зумів повідомити про трагічні події так делікатно, що на той час, коли всі зібралися там, пані встигли і вжахнутися, і заспокоїтися. Тим часом вірний служитель Церкви і правовірний безбожник застигли в головах і в ногах трупа, немов скульптури, що уособлюють дві філософії смерті.
З будинку, як гарматне ядро, вилетів Іван, довірений слуга зі шрамом і вусами, і кинувся через галявину до свого господаря. Його сіра фізія так і сяяла від того, що в будинку розігрується кримінальний роман, і було щось відразливе
