різко і раптово змінив напрямок свого руху. Але ще через секунду, коли нишпорка пірнув у тінь будинку, звідти, з мороку, почулася метушня, що супроводжувалася лайками, а потім Беґшоу знову виринув звідтіля, тягнучи за собою чоловічка, котрий запекло впирався, субтильного та рудоволосого. Спійманий на гарячому, мабуть, хотів сховатися за рогом будинку, але гострий слух нишпорки вловив шурхіт його кроків, ледь чутний у тиші, і нагадував борсання пташки в кущах.
– Андергілле, зробіть милість, – сказав поліціянт, – біжіть до ставка й подивіться, що там і як. Ну, а ви хто такий? – спитав він, різко зупиняючись – Ім’я, прізвище?
– Майкл Флуд, – відповів незнайомець викличним тоном. Він був маленький, миршавий, з непомірно довгим гачкуватим носом на вузькому та сухому, немов пергаментному обличчі, блідість якого була особливо помітна, відтіняючою вогняно-рудою шевелюрою. – Я тут, маю запевнити, ні до чого. Коли я прийшов, він уже лежав мертвий, і мені стало страшно. Я з газети, хотів взяти у нього інтерв’ю.
– Коли ви, газетярі, берете інтерв’ю у знаменитостей, – зауважив Беґшоу, – то вам доводиться перелізати для цього через садову огорожу?
І він суворо вказав на подвійний ланцюжок слідів, що тягнулися алеєю до квіткової клумби.
Чоловічок, котрий назвався Флудом, також напустив на себе суворого вигляду.
– Кожному газетному репортеру інколи доводиться перелізати через якісь огорожі, – сказав він. – Я довго стукав у вхідні двері, але так і не достукався. Гадаю, що лакей кудись відлучився.
– А звідки ви знаєте, що він відлучився! – спитав слідчий, дивлячись на нього з підозрою.
– Та тому, – відповідав Флуд із явно удаваним спокоєм, – що не я один ліз через садові огорожі. Досить імовірно, що і ви зробили те саме. У будь-якому разі, і лакей це зробив, я тільки хвильку тому бачив, як він зістрибнув із огорожі біля самої хвіртки, по той бік саду.
– Але чому ж він не скористався хвірткою? – продовжував допит Беґшоу.
– Звідки ж я можу знати? – огризнувся Флуд. – Імовірно, тому, що вона замкнена. Питайте у нього, а не у мене, он він якраз повертається.
І справді, біля будинку з’явилася ще чиясь невиразна тінь, ледь помітна в напівтемряві, пронизаній слабким електричним світлом, а потім стало видно широкоплечого чолов’ягу у червоному жилеті, одягненому поверх заношеної до неймовірності лівреї. Він квапливо, але спокійно й упевнено наближався до бічних дверцят будинку, коли окрик Беґшоу змусив його зупинитися. Слуга неохоче підійшов, і можна було тепер роздивитися жовтувате обличчя з азійськими рисами, яким цілком відповідало прилизане синяво-чорне волосся.
Беґшоу різко повернувся до чоловіка, котрий назвався Флудом.
– Чи може хоча б хтось у цій окрузі, – спитав він, – засвідчити вашу особу?
– У цій країні таких знайдеться небагато, – буркнув репортер. – Я тільки нещодавно переїхав сюди з Ірландії.
