смерті».
Потім він почув, як Беґшоу сказав священику:
– Дуже радий, що ви можете засвідчити особу цього чоловіка, але все ж таки прошу мати на увазі, що він, тим не менш, залишається під певною підозрою. Звісно, цілком може статися, що він не винен, але як би там не було, а в сад він проник незвичайним способом.
– Хоча я вважаю його невинним, – сказав священик безпристрасним голосом. – Але, певна річ, можу й помилятися.
– А чому, власне, ви вважаєте його невинним?
– Саме тому, що він проник у сад таким незвичайним способом, – відповідав слуга Божий. – Розумієте, сам я проник сюди способом цілком звичайним. Але дуже схоже, що я мало не єдиний потрапив сюди так, як це прийнято. У наші дні навіть найдостойніші люди перелазять у сад через огорожу.
– А що ви називаєте звичайним способом? – поцікавився нишпорка.
– Ну, як вам сказати, – пояснив патер Браун із найревнішою відвертістю. – Я увійшов через парадні двері. Зазвичай я входжу в будинки саме таким шляхом.
– Даруйте, – зауважив Беґшоу, – але не так уже й важливо, яким шляхом увійшли сюди ви, якщо тільки у вас немає бажання зізнатися у вбивстві.
– А мені здається, це дуже важливо, – м’яко заперечив священик. – Річ у тім, що, коли я входив у парадні двері, мені впало в вічі щось таке, чого інші, цілком імовірно, не могли бачити.
– Що ж це було?
– Цілковитий розгром, – так само м’яко витлумачив патер Браун. – Велике свічадо в кінці коридору розбите, пальма перекинута, підлога усіяна черепками глиняного горщика. І я відразу збагнув, що сталося щось недобре.
– Маєте рацію, – погодився Беґшоу і помовчав. – Якщо ви все це бачили, тут у наявності прямий зв’язок зі злочином.
– А якщо тут у наявності зв’язок зі злочином, – продовжував священик вкрадливо, – то цілком можна припустити, що цей чоловік ніяк із цим злочином не пов’язаний. І чоловік цей – пан Майкл Флуд, котрий проник у сад через стіну, а потім намагався вибратися звідси настільки ж незвичайним способом. Саме незвичайність поведінки переконує мене в його невинності.
– Зайдімо в будинок, – сказав Беґшоу уривчасто.
Коли вони переступили поріг бічних дверей, пропустивши лакея вперед, Беґшоу відстав на кілька кроків і тихо завів бесіду зі своїм приятелем.
– Цей лакей поводиться якось дивно, – сказав він. – Стверджує, що його прізвище Ґрін, але я сумніваюся в його правдивості: без сумніву залишається лише одне – він справді служив у Ґвінна, і, вочевидь, інших постійних слуг тут не було. Але, на превеликий мій подив, він присягається, що його господар взагалі не був у саду – ні живий, ні мертвий. Каже, ніби старий суддя поїхав на врочистий обід у Юридичну колегію і мав повернутися лише через кілька годин, тому, мовляв, сам він і дозволив собі ненадовго відлучитися з обійстя.
– А
