що відбувалося за лаштунками, він тим не менше приєднався до глядачів і сів посеред них із виразом урочистого пожвавлення на обличчі, немов дитина, що вперше потрапила в театр.
Глядачів було небагато – родичі, дехто зі сусідів і слуги. Сер Леопольд зайняв найкраще місце, і його масивна постать майже зовсім загородила сцену від маленького слуги Божого, котрий сидів позад нього. Але чи багато при цьому втратив священик, театральна критика не знає. Пантоміма була чимось зовсім хаотичним, але все ж вона була не позбавлена певних принад. Її оживляла та пронизувала вибухова імпровізація клоуна Крука. У звичайних умовах він був просто розумною людиною, але того вечора почувався всезнаючим і всемогутнім – нерозумне почуття, мудре почуття, яке приходить до молодика, коли той на якусь мить вловить на якомусь обличчі певний вираз. Вважалося, що він виконує роль клоуна, насправді ж він був ще й автором (наскільки тут взагалі міг бути автор), суфлером, декоратором, робочим сцени і на довершення всього оркестром. Під час коротких перерв у цій шаленій виставі він у своїх клоунських обладунках кидався до рояля і тарабанив на ньому уривки з популярних пісеньок, настільки ж недоречних, наскільки і годящих до нагоди.
Кульмінаційним пунктом вистави, а також і всіх подій, була мить, коли двері на задньому плані сцени раптом відчинилися і глядачам відкрився сад, залитий місячним світлом, на тлі якого чітко вимальовувався силует знаменитого Флоріана. Клоун зобразив хор поліціянтів із оперети «Пірати з Пензанса»,[7] але звуки рояля втонули в приголомшливій овації: великий комік на диво точно і майже зовсім природно відтворював жести та поставу полісмена. Арлекін підстрибнув до нього і вдарив по касці, піаніст заграв «Де ти роздобув такий капелюх?», а він тільки озирався навколо, з приголомшливою майстерністю зображуючи здивування. Арлекін підстрибнув ще раз і знову вдарив клоуна, а піаніст зіграв кілька тактів із пісеньки «А потім ще раз». Після цього Арлекін кинувся прямо в обійми правоохоронця і під гул оплесків повалив його на підлогу. Тоді французький комік і показав свій знаменитий номер «Мрець на підлозі», пам’ять про якого й досі жива в Путні. Неможливо було повірити, що це жива людина. Здоровань Арлекін розгойдував його, як мішок, з одного боку в інший, підкидав і крутив, як гумовий кийок. І все це – під сміховинні звуки безглуздих пісеньок у виконанні Крука. Коли Арлекін із натугою відірвав від підлоги тіло коміка-констебля, блазень за роялем заграв «Я встав зі сну, мені снилася ти». Коли ж він закинув його собі на спину, почулося «З торбою за плечима». А коли, нарешті, Арлекін із вельми переконливим стукотом опустив свою ношу на підлогу, піаніст, не тямлячись від захоплення, заграв жвавий мотивчик на такі, як вважають досі, слова: «Лист я милій написав і кинув по дорозі».
Приблизно в той момент, коли божевілля на імпровізованій сцені досягло апогею, патер Браун зовсім перестав бачити акторів, бо прямо перед ним поважний магнат із Ситі зіп’явся на весь зріст і почав очманіло
«Пірати з Пензанса» – опера Артура Саллівана, прем’єра якої відбулася 31 грудня 1879 р.
