вивернути свої кишені, – закінчив патер Браун і поспішив це зробити, витягнувши на світ Божий сім шилінгів, шість пенсів, зворотний квиток до Лондона, маленьке срібне розп’яття, маленький требник і плитку шоколаду.
Полковник якийсь час мовчки споглядав на нього, а потім сказав:
– Чесно кажучи, вміст вашої голови цікавить мене набагато більше, ніж вміст ваших кишень. Адже моя донька – ваша вихованка. Так ось, останнім часом вона…
Він не скінчив.
– Останнім часом, – вигукнув поважний Фішер, – вона відчинила двері батьківської оселі головорізу-соціалісту, і цей жевжик відкрито заявляє, що завжди готовий обікрасти заможну людину. Ось до чого це призвело. Перед вами заможний чоловік, котрого обікрали!
– Якщо вас цікавить вміст моєї голови, то можу вас із ним ознайомити, – байдуже сказав патер Браун. – Чого воно варте, вирішувати вам. Ось що я знаходжу в цій найстарішій із моїх кишень: люди, котрі мають намір вкрасти діаманти, не проголошують соціалістичних ідей. Швидше, – додав він лагідно, – вони стануть засуджувати соціалізм.
Обидва його співрозмовники миттю перезирнулися, а священик правив далі:
– Бачите, ми знаємо цих людей. Соціаліст, про котрого мова, так само не здатен вкрасти діаманти, як і єгипетську піраміду. Нам зараз слід зайнятися іншою людиною, незнайомцем. Тим, хто грав роль поліціянта. Хотілося б мені знати, де саме він перебуває в цю мить.
Панталоне схопився з місця і широкими кроками вийшов із кімнати. Слідом за цим подалася інтерлюдія, під час якої мільйонер зиркав на священика, а священик заглядав у свій требник. Панталоне повернувся і несподівано запропонував:
– Поліціянт усе ще лежить на сцені. Завісу підіймали шість разів, а він досі лежить.
Патер Браун випустив книгу, встав і сторопів, дивлячись перед собою, немов уражений раптовим розумовим розладом. Але помаленьку його сірі очі пожвавилися, і тоді він спитав, здавалося б, без будь-якого зв’язку з тим, що відбувається:
– Даруйте, полковнику, а коли померла ваша дружина?
– Дружина? – здивовано перепитав старий вояк. – Два місяці тому. Її брат Джеймс спізнився на цілий тиждень і вже не застав її.
Маленький священик підстрибнув, як підстрелений кролик.
– Хутко! – вигукнув він з незвичною для себе гарячковістю. – Мерщій! Треба глянути на полісмена!
Всі пірнули під завісу, мало не збивши з ніг Коломбіну та клоуна (котрі мирно перешіптувалися в напівтемряві), і патер Браун нагнувся над розпростертим коміком-правоохоронцем.
– Хлороформ, – сказав він, випрямившись. – Й як я раніше не здогадався!
Всі здивовано мовчали. Потім полковник повільно промовив:
– Будь ласка, поясніть нарешті, що все це означає?
Патер Браун раптом голосно зареготав, потім стримався і промовив, задихаючись і насилу пригнічуючи
