копає картоплю, і не здивувався. Він непогано знав шотландських селян, знав, що за своєю респектабельністю вони здатні одягти костюм і капелюх для офіційних гостей. Служитель Церкви знав, що за своєю ощадливістю вони не гаятимуть на даремно й години. Навіть те, як пильно дивився слуга на священика, котрий його минав, чудово узгоджувалося з їхньою недовірливістю та загостреним почуттям обов’язку.
Вхідні двері відкрив сам Фламбо, поруч із ним стояв високий сивий чоловік, інспектор Крейвен зі Скотланд-Ярду. У залі майже не було меблів, але з темних полотен з-під темних перук глузливо дивилися бліді та підступні Ґленґайли.
Пройшовши в кімнати, патер Браун побачив, що офіційні особи сидять за дубовим столом. Той кінець, де вони працювали, був суцільно вкритий паперами, сигарами та пляшками з віскі. Далі, на всю довжину, на рівній відстані, красувалися виключно дивні предмети: купка уламків, купка якогось темного пилу, дерев’яна палиця і щось іще.
– У вас тут майже геологічний музей, – зауважив патер Бpayн, сідаючи на своє місце.
– Не стільки геологічний, скільки психологічний, – уточнив Фламбо.
– Заради Бога, – вигукнув детектив, – не треба цих довгих слів!
– Ви не шануєте психологію? – здивувався Фламбо. – Даремно. Вона нам знадобиться.
– Не зовсім розумію, – сказав інспектор.
– Про лорда Ґленґайла, – пояснив француз, – ми знаємо тільки одне: він був маніяк.
Повз вікна, чорним силуетом на лілових хмарах, пройшов чоловік із лопатою і в циліндрі. Патер Браун неуважно глянув на нього і сказав:
– Звісно, він був дивак, інакше він не поховав би себе живим і не звелів би поховати так швидко після смерті. Однак чому вам здається, що він божевільний?
– Послухайте, що знайшов у цьому будинку пан Крейвен, – запропонував Фламбо.
– Мені б здалася свічка, – попросив Крейвен. – Темніє, важко читати.
– А свічок ви не знайшли? – усміхнувся патер Браун. Фламбо серйозно зиркнув на свого приятеля.
– Як не дивно, – сказав він, – тут двадцять п’ять свічок і жодного підсвічника.
Сутеніло швидко, і швидко здіймався вітер. Священик устав і попрямував уздовж столу туди, де лежали свічки. Проходячи, він нахилився до бурого пилу і сильно чхнув.
– Та це ж нюхальний тютюн! – вигукнув він.
Потім він узяв свічку, дбайливо запалив її, повернувся і вставив у пляшку з-під віскі. Полум’я затріпотіло на протязі, як прапорець. На багато миль навколо шуміли чорні сосни, наче море билося об скелю замку.
– Читаю опис, – серйозно сказав Крейвен і взяв один із папірців. – Поясню спочатку, що майже всі кімнати були занедбані, жили тільки в двох. Мешканець той, без сумніву, не слуга на прізвище Ґау. У цих кімнатах ми знайшли дивні речі, а саме:
1. Досить багато дорогоцінного каміння, головним чином – діамантів, без будь-якої
