Хоча і нового чогось не говорить.
– Звичайна поведінка княжого посланця, – відзначив Ратибор. – Будьте з ним обережні. Це тут він безпечний і щирий. Побачите, що він зміниться, як тільки ви ступите на тверську землю. А там ще пам’ятають, як Лев Данилович з ганьбою вигнав з Києва батька тамтешнього князя. Та й сусіди у Твері – чудь і меря. Меря і чудь! Таких ще пошукати треба! Не розумію, що знайшов Юрій, прозваний Долгоруким, у цих хащах?
Богумил хмикнув.
– А що йому залишалося робити? – сказав він. – Шостий чи навіть сьомий син Володимира Мономаха. Всі престижні князівства віддані старшим синам. Йому або йти на службу у той же Чернігів до… Хто там тоді правив? Або взяти таких же невдах, як і він сам, й податися на північ. І вже звідтам вряди-годи нагадувати про себе і своє право на Стіл .[18]
– Ось туди вам і лежить дорога, – мовив вражений обізнаністю гостя Ратибор. – Але, гадаю, у вас не буде проблем зі Святославом. Все ж родичання з Даниловичами для нього – вигідний крок. І він зробить все, щоб з вами нічого не сталося.
– А з ким будуть проблеми? – поцікавився Гліб, адже безпека посольства лежала на ньому.
– Можуть бути, – наголосив київський воєвода. – Можуть – не значить будуть. Відколи монголи дозволили відродити Москву на противагу Твері, між ними ведеться суперництво. А оскільки відкритої війни Сарай не дозволить, то й діють князі обережно, нишком. То прикордонне село розорять, то на сусіда кляузу напишуть ханові, то посольство перехоплять… Тому, Глібе, тобі бути насторожі.
– Не вперше, – замість Гліба сказав Богумил.
Мандрівники затрималися в Києві рівно на стільки, щоб відпочили від дороги і вони, і коні. Місцеві ковалі перевірили підкови коней, де треба – поміняли, ремісники полагодили збрую, крамарі наповнили мішки вівсом, подорожні відстояли Радоницю [19] у напівзруйнованому храмі Святої Софії і наступного дня відбули у Чернігів.
V
– Підписуйте, ваша величносте! Для блага королівства – підписуйте!
Король Угорщини Ласло Четвертий Кун, син Штефана [20] і внук самого Бели ,[21] мав жалюгідний вигляд. Його очі запали, від тривалих розміркувань виступили скули, почорніло обличчя, від чого його половецькі риси загострилися і вісімнадцятирічний юнак ще більше став схожим на свого діда – половецького хана Котяна. Лише вчора йому вдалося звільнитися із полону воєводи Трансильванії Фінти Аби, як короля поставили перед вибором: або корона, або війна проти своїх родичів і опори королівства. І хоча ніхто прямо не казав про війну, але Ласло розумів, що саме про неї і йдеться. Йому згадалися ним же підписані так звані «Половецькі закони», згідно з якими половцям належало залишити кочовий спосіб життя і оселитися у спеціально для них відведених місцях. Тепер же указ, під яким його примушують поставити свій підпис, дозволяє застосувати проти половців силу… якщо ті не пристануть на зазначені умови. А Ласло, як ніхто інший, знав, що половці ніколи на це не підуть. Переслідувані монголами
Тут – княжий трон.
Радониця – тут перша неділя після Пасхи.
Штефан V (Іштван V) – король Угорщини у 1270–1272 рр.
Бела IV – король Угорщини у 1235–1270 рр.
