монетах у 50 франків 1904 року, золотих монетах у 100 франків 1878-1914 років і навіть на сучасних стофранкових ювілейних срібних, золотих, платинових та палладієвих монетах, випущених в 1989 році.
– Дідуню, а в тебе є монета, що приносить удачу? – запитав Олесь.
– Звичайно, є, – відказав дідусь, дістаючи монетку з нагрудної кишені.
Олесь узяв монету до рук. З неї на хлопчика дивився дракон із лицем сивого дідугана. Дідуган був грізний і насмішкуватий заразом. На другому боці були якісь незрозумілі ієрогліфи.
– А як приносить вона тобі удачу?
– Як-як… якщо з тобою зараз розмовляю, значить, приносить, – невизначено відказав дідусь.
– А при чому тут дракон?
– У Китаї дракон – володар водяної стихії. Це сила і велич, мужність і витривалість. Зовсім як океан. Існувало повір'я, що ніби морями, річками та озерами орудують дракони або ж по-китайському Лунги, що не піднімаються в небо. Щоб задобрити Лунга, йому зазвичай приносили в жертву півня, та оскільки це було тяжко для вбогого рибалки, то на кормі човна прикріплювали дерев'яне зображення півня. Нехай владар-дракон знає, що господар човна завжди готовий принести цю жертву.
Рибалка малював на носі свого човна очі: нехай Лунг знає, що за його підступами постійно пильнують, і йому непросто пошити в дурні господаря судна. Тож дракон у кишені моряка – це нормально.
– І що, всі моряки носять із собою дракончика?
– Ні, з усіх моїх знайомих моряків лише я, – засміявся дід. – Та з цією монетою пов'язана одна історія. Без неї й тебе не було б…
– Як це не було б? – зачудовано спитав Олесь.
Дід розтулив було рота, щоб продовжити розповідь. Однак побачив суворі мамині очі, поплескав її по щоці й хутенько подався геть.
– А дід у нас твердий чолов'яга, – сказав Олесь, коли Костянтин Іванович пішов.
– Не те слово – орел. Найцікавіше те, що й у мене є така монета. Мій дід – татів батько, колись давно розповів мені таку легенду: якщо знайдеш монету, то її не треба тратити, а краще покласти до гаманця, й до неї "прилипатимуть" гроші. І от я знайшла таку монету – звичайні старі три копійки з роком мого народження. Вона в мене багато років. Бували моменти, коли я її губила – тоді в мене був такий переляк, просто жах. Мені здавалося, якщо я її не знайду, то все пропало. Що не буде в мене якогось захисного амулета. Я її ношу в гаманці, разом з іншими монетами. Гаманці, звісно, міняються, й вона переходить жити до іншого. Отака історія.
І мушу сказати, фінансове становище в мене у всьому житті таки дуже незлецьке, – погодилася мама й почала наново підігрівати суп.
"Фінансове становище незлецьке, а я лишився без нового наплічника", – подумав собі Олесь.
Чорна монетка
У неділю Олесь пішов із дідом на Привоз. Як хтось не знає, то Привоз – це найголовніший одеський ринок. Як кажуть одесити, там можна купити все, хіба що крім атомної бомби. З кимось із батьків
