Якщо заходила така потреба, то в банку вільно обмінювалися дитячі гроші на радянські. За того часу навіть на копійку можна було купити сірники, склянку газованої води, перо чи шкільну гумку, три копійки коштувала булочка і проїзд у трамваї.
– Навіщо ж випускалися ті гроші? Платили б собі просто копійками та й годі, – поспитав Олесь.
– Відразу видно, що ти на грошах мало розумієшся. По-перше, чи багато знаєш ти людей, що випускали свої гроші, та щоб вони були справжні й на них можна було щось купити? По-друге, чи можете ви про себе сказати, що ви зробили пістолет і продали його не за жалюгідних десять копійок, а за тисячу рублів? У тому дворі траплялися історії й крутіші, й усі вони були чистісінькою правдою. Поки батьки надривалися за жалюгідні копійки, діти орудували тисячами.
Дід із погордою глянув на внука.
– Нічого, прийдемо додому, я покажу тобі маленький скарб. Хоч ти й гадав, ніби ми нічого путнього в тієї бабці не знайдемо.
– Нічого я не гадав. Я просто хотів тобі нагадати, що мама просила купити огірків. Але побачити скарб – це просто-таки чудово!
Скарб
Вони прийшли додому й вислухали все, що думає мама про людей, котрі забулися купити огірків. Не знати, як дідові, та Олесь думав лише про обіцяний скарб.
І от вони з дідом підходять до стінної шафи. То не просто шафа. Дім у них старовинний, збудували його ще на початку минулого століття. Стіни зроблені з черепашника або ж, по-одеському, ракушняка. Це такий м'який жовтий камінь, що з нього збудована половина одеських будинків. Стіни з черепашника товсті, тож практичні одесити роблять у них ніші, де ховають різне добро.
Олесь відчинив стінну шафу, але там, як завжди, стрункими рядами стояли підручники. Жодного натяку на скарб не було. Костянтин Іванович витяг декілька книг і підняв клапоть шпалерів.
"Справжня схованка!" – подумав Олесь, наглядаючи, як дід дістає маленьку, старовинну на вигляд скриньку.
– Я й сам усе це випадково виявив – під час революції господарі зберігали там свій маєток.
– Великий маєток?
– Та так, пару мільярдів.
– Ти що, діду, жартуєш?
– Нітрохи. Там були переважно керенки. А на пару мільярдів керенками можна було за тої пори купити лише мішок картоплі.
– І все? – розчаровано поспитав Олесь.
– Ні, там були ще одеські гроші та облігації.
– А що це за одеські гроші?
– Слухай! Кожна революція мусить змінювати життя людей на краще, та найчастіше виходить навпаки. Так було і в сімнадцятому році.
В Україні одна влада змінює іншу. Економіка, а з нею
Й фінанси зазнають цілковитого рейваху. Пересуватися просторами імперії стає і важко, й небезпечно. Бракує і грошей. Уряди так хутко міняються, що гроші зі столиць, де
