задачу.
Та ось у дідових очах промайнула якась думка, і він тицьнув пальцем у купку дрібняків на прилавку.
– Що це? – переможним голосом поспитався він.
– Це копійки, – відказала бабця.
– Ні, оце, – сказав дід, показуючи на маленьку чорну монетку.
– А це якийсь хлопець підсунув замість двох копійок.
– Я це купую. Скільки? – з виглядом стомленого мільйонера сказав дід.
"А… п'яний"! – з полегшею подумала бабця. Та вголос мовила:
– Одна гривня.
– Ось тобі дві, й здачі не треба, – сказав дід, відходячи від прилавка.
В душу бабці почала прокрадатися думка, що їй довелося розлучитися з чимось цінним, та чудернацький дід із внуком уже пішли собі.
Олесь зачудовано дивився на чорну монетку.
– Точнісінько така, як і тоді в дитинстві, – каже дід.
Олесь із подивом дивиться на нього, й Костянтин Іванович починає розповідати.
– Доволі довго в Одесі подибувалися зруйновані у війну будинки. Й хоч мені категорично забороняли відвідувати їх, та хіба може сидіти вдома хлопчак, коли сусідські хлопці приносять із руїн гільзи, іржаві каски, автоматну обойму чи навіть ніж-ба нет. Звичайно, була нагода натрапити на снаряд, що не вибухнув, чи міну, та Господь милував. Я був менший од товаришів і майже нічого не знаходив, та якось і мені поталанило.
В шпарині поміж дошками я знайшов потьмянілу від часу монету. Знахідку свою я поніс показати дідові. Дід, полковник у відставці, якусь хвилю розглядав монету, а потім, на мій подив, кинув її додолу.
– Це німецькі гроші, – сказав він, обернувся і пішов додому.
У мої вісім років дідові слова мало пояснили мені, та я не міг допустити, аби пропав скарб, що його я знайшов із такими труднощами. Розшукавши на землі монетку, я увечері потайці розглядав через лупу орла, що тримав у лапах свастику, й незвичні готичні написи. Так уперше я дізнався, що гроші бувають різні. Потім ця почорніла цинкова монетка довго використовувалася під час ігор
"у війну" для виготовлення "справжніх" німецьких документів. Якщо, поклавши її під листок паперу, потерти папір зворотнім боком простого олівця, то справді виходив схожий на печатку відбиток. За тої пори весь час гралися у війну. Причому будь-яке захоплення мало повсюдний характер. Якщо йде фільм "Хрестоносці", то з картонних ящиків робляться лати й щити, стругаються мечі й цілий день точиться рукопашна. Досягнення в космосі відзначалося нами запуском ракет, виготовлених із фольги від шоколаду й кіноплівки. Часом такі забави закінчувалися печально, два місяці ховав я од матері опік, що його отримав од вибуху коробки саморобного пороху. Порох ми використовували для набивання саморобних гарматок, виготовлених із гільз від нагана. А гармати ці були головною зброєю фортець, що їх ми ліпили з пластиліну. Фортеці ті були пречудові. У них були ворота, що відчинялися, і підйомні мости, рови наповнювалися водою. Охоронялися вони власним флотом і десятками озброєних до зубів пластилінових вояків. На
